Жюль Верн - Навколо світу за вісімдесят днів

я виявлю більшу майстерність в іншому, — мовив Філеас Фоґґ, підводячись.

— Маєте цілковите право перевірити, нащадку Джона Буля![25] — відповів нечема.

Місіс Ауда сполотніла. Вся кров у неї прилинула до серця. Вона схопила Філеаса Фоґґа за руку, але той обережно вивільнив її. Паспарту готовий був кинутися на американця, що зухвало дивився на свого супротивника. Але тут піднявся Фікс і, підійшовши до полковника Проктора, сказав:

— Не забувайте, що вам доведеться мати справу зі мною, пане; ви мене не лише образили, а й ударили!

— Даруйте, містере Фікс, але це стосується лише мене, — заперечив містер Фоґґ. — Він стверджував, що я помиляюся, призначаючи хід винами, а це означає, що полковник знову мене образив, і за це він відповість.

— Коли завгодно й де завгодно, — кинув американець, — і будь-якою зброєю!

Марно місіс Ауда намагалася стримати містера Фоґґа. Детектив також не мав успіху в намаганні обернути гнів Проктора на себе. Паспарту ладен був викинути полковника за двері, але стримався, скоряючись знакові свого пана. Філеас Фоґґ вийшов на поміст між вагонами, американець пішов за ним.

— Пане, я дуже поспішаю до Європи, і будь-яка затримка може серйозно зашкодити моїм інтересам, — сказав містер Фоґґ своєму супротивникові.

— Це мене не обходить! — відповів полковник Проктор.

— Пане, після нашої зустрічі в Сан-Франциско, — вельми поштиво продовжував містер Фоґґ, — я збирався повернутися в Америку й розшукати вас, щойно покінчу справи в Європі.

— Справді?

— Чи влаштує вас зустрітися через шість місяців?

— А чого не через шість років?

— Я сказав — через шість місяців і точно прибуду в призначений термін.

— Це все виверти! — закричав Стемп В. Проктор. — Зараз або ніколи!

— Гаразд, — відповів містер Фоґґ. — Ви їдете в Нью-Йорк?

— Ні.

— У Чикаґо?

— Ні.

— В Омаху?

— Вас це не обходить! Чи знаєте ви Плам-Крик?

— Ні, — відповів містер Фоґґ.

— Це наступна станція. Потяг буде там за годину. Він зупиниться на десять хвилин. Десяти хвилин цілком достатньо, щоб обмінятися кількома пострілами з пістолета.

— Гаразд! Нехай буде так! — погодився містер Фоґґ. — Я зупинюся в Плам-Крик.

— А я гадаю, що ви там і залишитеся, — зухвало сказав американець.

— Хтозна, пане, — відповів містер Фоґґ і повернувся до вагона незворушний, як завше.

Там він насамперед заспокоїв місіс Ауду, сказавши, що ніколи не слід боятися забіяк. Потім він попросив Фікса бути його секундантом у майбутній дуелі. Фікс не міг відмовити, і Філеас Фоґґ спокійно поновив гру і безпристрасно походив винами.

Об одинадцятій годині свисток паротяга сповістив про наближення до станції Плам-Крик. Містер Фоґґ підвівся й у супроводі Фікса вийшов на поміст. За ним ішов Паспарту з парою пістолетів. Бліда, як смерть, місіс Ауда залишилася у вагоні.

Цієї ж миті відчинилися двері сусіднього вагона й на помості з’явився полковник Проктор у супроводі свого секунданта, американця такого самого штибу, як і він. Та щойно супротивники намірилися зійти на перон, кондуктор закричав:

— Тут не можна виходити!

— Чому? — запитав полковник.

— Ми спізнилися на двадцять хвилин, і потяг тут майже не стоятиме.

— Але я повинен тут битися із цим паном!

— Дуже прикро, — відповів кондуктор, — але ми зараз рушаємо. От і дзвінок!

Справді, пролунав удар дзвона, і потяг знову рушив.

— Мені шкода, панове, — сказав кондуктор. — За інших обставин я був би готовий зробити вам послугу. Але, між іншим, якщо ви не встигли обмінятися пострілами тут, хто вам заважає зробити це в дорозі?

— Це, мабуть, не до вподоби моєму супротивникові! — глузливо мовив полковник Проктор.

— Навіть дуже до вподоби, — заперечив Філеас Фоґґ.

«Ми справді в Америці! — подумав Паспарту. — Кондуктор поїзда поводиться як джентльмен із вищого світу!»

І він пішов за своїм паном.

Обидва дуелянти і їхні секунданти на чолі з кондуктором пройшли через весь поїзд у задній вагон, де було не більше десятка пасажирів. Кондуктор шанобливо попросив їх на кілька хвилин звільнити вагон, щоб дати можливість двом джентльменам уладнати справу честі.

Ще б пак! Пасажири залюбки поступилися цим джентльменам і одразу ж висипали на майданчик.

Вагон завдовжки з п’ятдесят футів був досить зручний для майбутньої дуелі. Обидва супротивники могли вільно рухатися назустріч один одному між ослонами і скільки завгодно стріляти. Ще ніколи дуель не організовувалась так просто. Містер Фоґґ і полковник Проктор увійшли у вагон, озброєні шестизарядними револьверами — у кожного по два. Секунданти, залишившись зовні, замкнули двері. За першим свистком паровоза супротивники мали стріляти… Потім, через дві хвилини секунданти ввійдуть у вагон і заберуть те, що залишиться від обох джентльменів.

Справді, чи могло щось бути простіше? Це було так просто, що Фікс і Паспарту відчували, як їхні серця готові розірватися від хвилювання.

Усі чекали означеного свистка, як зненацька почувся дикий лемент. Услід за ним пролунали постріли, але не з вагона, де мала відбутися дуель. Стрілянина почалася десь біля паротяга і йшла вздовж вагонів. Перелякані крики й постріли долинали і зсередини поїзда.

Полковник Проктор і містер Фоґґ із револьверами в руках притьмом вискочили з вагона на майданчик і кинулися вперед, звідки чулося найбільше пострілів та зойків.

Вони збагнули, що на потяг напав загін індіанців племені сіу.

Уже не вперше войовничі індіанці захоплювали поїзди. Зазвичай вони, не дожидаючи зупинки потяга, заскакували на підніжки і вдиралися до вагонів, як циркові наїзники, що підхоплюються на галопуючого коня; кількість нападників, як правило, не перевищувала сотні.

Індіанці мали рушниці. Мандрівники, також майже всі озброєні, відповідали на рушничні постріли револьверною стріляниною. Найперше індіанці кинулися до паротяга. Машиніста і кочегара оглушили ударами кастетів. Вождь племені сіу хотів був зупинити поїзд, але, не тямлячи в керуванні, повернув ручку регулятора у зворотний бік і піддав пари, так що локомотив погнав уперед на шаленій швидкості.

Тим часом нападники заповнили вагони; як розлючені мавпи, вони стрибали по дахах, вдиралися в двері й вікна і билися з пасажирами врукопаш. Зламавши багажний вагон, вони розграбували його, викинувши на колію весь уміст. Лемент і стрілянина не вщухали.

Мандрівники мужньо боронилися. Окремі забарикадовані вагони витримували облогу, наче справжні пересувні форти, що мчать зі швидкістю сто миль за годину.

Місіс Ауда від початку нападу поводилася дуже хоробро. З револьвером у руці вона мужньо захищалася і стріляла крізь розбите скло, щойно у вікні з’являлася голова індіанця. Зо два десятки вбитих червоношкірих звалилися на колію, і колеса поїзда чавили нападників, що зривалися з помостів на рейки, мов черв’яків.

Кілька пасажирів, серйозно поранених кулями чи оглушених кастетами, лежало на ослонах вагонів.

Нападові треба було покласти край. Якщо не зупинити