Стефані Маєр - Світанок

все так, щоб ти одразу втямив! Я так само не здатна завдати болю йому, — вона вказала на власний живіт, — як не здатна взяти пістолет і вистрілити в тебе. Я люблю його.

— Белло, чому ти завжди любиш не тих, кого слід?

— Я так не думаю.

Я прокашлявся, щоб позбутися клубка в горлі й додати твердості в голос:

— Повір мені.

Я звівся на ноги.

— Ти куди зібрався?

— Від мене тут толку мало.

Вона простягнула свою тоненьку ручку в благальному жесті.

— Не йди.

Почуття залежності від неї знову затопило мене, наче я боявся відірватися від неї.

— Мені тут не місце. Мені слід повертатися.

— Навіщо ж ти прийшов сьогодні? — спитала вона, досі незграбно намагаючись дотягнутися до мене.

— Просто хотів пересвідчитися, чи ти справді жива. Я не повірив, коли Карлайл сказав, що ти захворіла.

З її обличчя неможливо було сказати, чи вона на це купилася.

— Ти ще повернешся? Перш ніж…

— Белло, я не збираюся тут вичікувати, поки ти помреш.

Вона здригнулася.

— Ти маєш рацію, так-так. Тобі слід піти.

Я попрямував до дверей.

— Прощавай, — прошепотіла вона мені в спину. — Я люблю тебе, Джейку.

Я мало не повернувся. Мало не обернувся, не впав на коліна й не почав удруге благати її. Проте я знав, що час визволитися від Белли, час зіскочити з голки, перш ніж вона вб’є мене, так як вона вбиває Едварда.

— Звісно, звісно, — пробурмотів я на ходу.

Ніхто з вурдалаків мені не зустрівся. Я і не згадав про мотоцикл, який кинув на галявині. Тепер його швидкість не вдовольняла мене. Батько, певно, переляканий — та й Сем також. Цікаво, як зграя сприйме факт, що ніхто не чув, аби я перевертався? Цікаво, чи не подумають вони, що Каллени впоралися зі мною, перш ніж я спромігся перекинутися на вовка? Я роздягнувся — мені було байдуже, чи хтось це бачить, — і побіг. Я перевернувся на вовка у стрибку.

Вони чекали. Ну певно ж, чекали.

Джейкобе, Джейку, — вісім голосів хором зітхнули з полегшенням.

Вертайся додому, — тепер звелів голос Вожака. Сем був розлючений.

Я відчув, як зник Пол: певно, Біллі та Рейчел чекали на звістку про мене. Полу так кортіло швидше порадувати їх, що я не перетворився на харч для вампірів, аж він навіть не дослухав нашої балачки.

Мені не треба було розповідати зграї, куди я прямую, — вони бачили, як ліс несеться повз мене, як я мчу додому. Мені не треба було пояснювати, що я мало не збожеволів. Каша в моїй голові була занадто очевидною.

Вони відчули це жахіття: потовчений живіт Белли; її надламаний голос: просто він дуженький; палаюче обличчя Едварда: тільки й можу спостерігати, як вона тане й гине… як оте висисає життя з неї; Розалія, що схилилася над розпухлим тілом Белли: життя Белли для неї нічого не варте, — вперше ніхто нічого не сказав.

Їхнє збентеження тишею волало в моїй голові. Без слів.

!!!!

Я вже здолав півдороги додому, перш ніж вони отямилися. А тоді побігли мені назустріч.

Було вже майже темно — хмари цілком затягнули захід сонця. Я ризикнув і перебіг шосе — на щастя, ніхто мене не побачив.

Ми зустрілися миль за десять від Ла-Пуша, на галявині, яка зосталася після вирубування лісу. Це була тиха місцина, затиснута поміж горами, там ніхто не наразиться на нас. Коли я прибіг, Пол уже теж повернувся, тож зграя була в зборі.

Хаотична балаканина в моїй голові не вщухала. Всі галасували одночасно.

На Семовому загривку шерсть стояла дибки, він безперервно гарчав і гасав по колу. Пол і Джаред, мов тіні, бігали за ним, вуха їхні були притиснуті до голови. Коло було схвильоване, всі на ногах, всі порикували глухими голосами.

Спершу лють їхня була якоюсь неусвідомленою, і мені здалося, що люті вони на мене. Проте в мене самого таке коїлося в голові, що мені було байдуже. Хай чинять зі мною, як знають, за те, що я обійшов закон.

Але незабаром із каші почала вибудовуватися зрозуміла картинка.

Як таке може бути? Що це може означати? Що ж то буде?

Небезпечно. Неправильно. Загрозливо.

Неприродно. Це якесь чудовисько. Якась потвора.

Ми не можемо цього допустити.

Тепер зграя гасала синхронно, думала синхронно — всі, крім мене та ще декого. Я сів поряд із цим братом, але в голові в мене так крутилося, що я не міг поглянути ні очима, ні внутрішнім зором, аби дізнатися, хто ж це був; а зграя кружляла навколо нас двох.

В угоді про це нічого немає.

Це все ставить під загрозу.

Я намагався розрізнити це кружляння голосів, намагався прослідкувати спіраль думок, аби збагнути, до чого все ведеться, але не бачив жодного сенсу. Картинки, що зринали в їхніх головах, були моїми картинками — найгіршими з них. Синці на Беллі, Едвардове палаюче обличчя.

Вони теж бояться.

Але ж нічого не діють.

Вони захищатимуть Беллу Свон.

Але нас це не повинно обходити.

Безпека наших родин, безпека всіх навкруги набагато важливіша, ніж одна людська істота.

Якщо вони не вб’ють оте, змушені будемо ми.

Захистити плем’я.

Захистити родини.

Треба вбити оте, перш ніж буде запізно.

Ще одна картинка з моєї пам’яті, цього разу Едвардові слова: Воно росте. Жваво.

Я спробував зосередитися, щоб розрізнити окремі голоси.

Ми не можемо гаяти час, — подумав Джаред.

Але це означатиме війну, — застеріг Ембрі. — Жорстоку.

Ми готові, — наполягав Пол.

Маємо заскочити їх зненацька, — міркував Сем.

Якщо ми захопимо їх поодинці, то зможемо впоратися з ними по одному. Це збільшить наші шанси на перемогу, — думав Джаред, який уже вибудовував стратегію.

Я потрусив головою, повільно зводячись на ноги. Мене хитало — наче від бігу вовків по колу в мене паморочилось у голові. Вовк поряд зі мною також звівся на рівні ноги. Плече його притислося до мого, підтримуючи мене.

Стривайте, — подумав я.

Кружляння зупинилося на мить, але одразу ж знову відновилося.

Часу немає, — мовив Сем.

Але… що ви собі думаєте? Сьогодні ви не схотіли воювати з ними, хоча вони порушили угоду. А тепер плануєте напад, хоча угода й досі непорушна?

Цього наша угода не передбачала, — мовив Сем. — Це загроза всім людям в околиці. Ми не знаємо, яку саме істоту виростили Каллени, проте відаємо, що вона міцна й швидко росте. І буде замалою, щоб дотримуватися будь-яких угод. Пам’ятаєш перволітків-вурдалаків, із якими ми воювали? Дикі, люті, неможливо було ні достукатися до їхнього глузду, ні приборкати їх. Уяви