Корнелія Функе - Чорнильна смерть

Ос, як і завжди, спробував перечепити Фарида під дверима, але хлопець тим часом уже збагнув такі підступні жарти й навіть дібрав способу мститися за них. Одна його усмішка — і служниця на кухні дбала, щоб наступна страва не пішла Бугаєві на добро. Фаридова усмішка була набагато гарніша за Осову.

Але надію підслухати під дверима Фарид був змушений поховати. Там стояв Ос. А втім, Фарид знав ще одне місце, де можна підслухати, що відбувається в Орфеєвім кабінеті. (Служниці розповіли, що дружина попереднього власника шпигувала звідти за своїм чоловіком.)

Яшма перелякано глянув на Фарида, коли той, замість піти вниз на кухню, пішов до сходів, які вели нагору. Ос, проте, нічого не запідозрив, бо Фарид часто був змушений іти нагору, щоб принести Орфеєві чисту сорочку або нашмарувати чоботи. Орфеїв гардероб містився під дахом в окремій кімнаті, поряд зі спальнею, а отвір, який давав змогу підслухати, був якраз під вішаками, де висіли Орфеєві сорочки. Від них так сильно відгонило трояндами і фіалками, що Фарида аж знудило, коли він опустився навколішки між сорочками. Одна служниця показала йому дірку в підлозі, коли заманила його до цієї кімнати, щоб цілуватися. Дірка, мабуть, була менша за монетку, але, притулившись до неї вухом, можна було розібрати кожне слово, проказане в кабінеті, а коли притулитися оком — бачити Орфеїв письмовий стіл.

— Чи я можу? — Орфей зареготав, наче ще ніколи не відповідав на безглуздіше запитання. — Тут і сумніватися годі! Але мої слова мають свою ціну, і вона немала.

— Знаю. — В Резиному голосі й далі відчувалося вагання, немов вона ненавиділа кожне вимовлене слово. — Я не маю грошей, як Миршавець, але можу працювати на вас.

— Працювати? О ні, красно дякую, мені служниць не бракує.

— Може, візьмете мою шлюбну обручку? Вона таки чогось варта. Золото — рідкість у Омбрі.

— Ні. Лиши собі Мені не бракує ані золота, ані срібла. Але існує щось інше… — Орфей тихенько засміявся. Фарид знав той сміх. Він не віщував нічого доброго.

— Справді дивно, як інколи все складається докупи! — вів далі Орфей. — Просто дивовижно. Можна було б сказати, ніби ти прийшла як покликана.

— Не розумію.

— Звичайно, ні. Вибач. Зараз я скажу зрозуміліше. Твоєму чоловікові, — не знаю до ладу, як його треба називати, він тепер має страшенно багато імен, як, зрештою, і завжди, — Орфей знову засміявся, немов висловив тільки йому зрозумілий жарт. — Твоєму чоловікові не так давно, і, признаюся, не без моєї допомоги, з’являлися білі жінки. Він уже, певне, відчував їхні руки на своєму серці, але, на жаль, відмовляється розповісти мені про цю знаменну подію.

— Що тут спільного з моїм проханням?

Фарид уперше відчув, що голос Меґі дуже схожий на голос її матері. Та сама гордість, та сама вразливість, ретельно прихована під гордістю.

— Що ж, ти, безперечно, пригадуєш, десь два місяці тому я присягнув у Сутінковому замку повернути з того світу одного нашого спільного приятеля.

Фаридове серце так загупало, що він аж злякався, що Орфей почує його.

— Я ще й досі не вирішив твердо, чи виконувати мені цю присягу, але, на жаль, усе-таки мушу зазначити, що і в цьому світі, так само як і в нашому, дуже важко зазирнути Смерті в карти. Ніхто нічого не знає, ніхто нічого не каже, а білі жінки, яких, звичайно, недаремно називають доньками Смерті, не з’являються мені, хоч як їх я шукаю. Вони вочевидь не розмовляють із наполовину здоровими смертними, навіть коли ті мають такі надзвичайні здібності, як я! Ти, напевне, чула про єдинорога, еге ж?

— Я навіть бачила його. — Чи відчув Орфей огиду в Резиному голосі? Якщо так, то, можливо, вона навіть полестила йому.

Фарид відчув, як Яшма занепокоєно тицяє йому скляними пальцями в плече. Він майже забув про скляного чоловічка. Яшма страшенно боявся Орфея, не менше, ніж свого старшого брата. Фарид посадив його поряд із собою на запорошену підлогу й застережливо підніс пальця до вуст.

— Так, він був бездоганний, — провадив далі Орфей самозакоханим голосом, — абсолютно бездоганний… Що ж, як і завжди. Але повернімося до доньок Смерті. Про них кажуть, що їм не дуже подобається, коли хтось вислизає їм крізь пальці, що потім вони переслідують цього смертного в сновиддях, лякають його уві сні своїм шепотом, ба навіть з’являються й тоді, коли він не спить. Чи спить Мортимер погано після, того як вирвався від білих жінок?

— Що означають ці всі запитання? — поцікавилась Реза, і в її голосі відчувалися роздратування і страх.

— Він погано спить? — повторив Орфей.

— Так, — ледве чутно відповіла Реза.

— Добре! Дуже добре! Як я й казав… щонайкраще! — Орфей говорив так голосно, що Фарид несамохіть відірвався від дірки. Але ту ж мить знову притулився до неї. — В такому разі, зрештою, мабуть, правда те, що я почув недавно про блідих пань, — і тут ми вже підходимо до моєї плати!

Так, Орфей видавався вкрай збудженим, але цього разу його збудження не мало нічого спільного з перспективою отримати гроші.

— Є чутка, а чутки, як ти, певне, знаєш, і в цьому, і в будь-якому іншому світі часто містять добре приховане зерно істини, — Орфей говорив таким оксамитовим голосом, наче хотів, щоб Реза смакувала кожне слово, — що людина, до серця якої доторкалися білі жінки, — він зробив невеличку, ефектну паузу, — може покликати їх будь-коли. Не треба ані вогню, яким користався Вогнерукий, ані страху перед смертю, а тільки знайомий їм голос, тільки знайомі їхнім пальцям удари серця… і вони з’являються! Думаю, ти здогадалась, якої плати я прагну. Я хочу, щоб в обмін за слова, які я маю написати, твій чоловік покликав білих жінок. Тоді я зможу розпитати їх про Вогнерукого.

Фарид затамував віддих. Йому здавалося, ніби він підслухав, як укладає угоди сам диявол. Він не знав, ні що йому думати, ні що відчувати. Обурення, надію, страх, радість… Усі ці почуття змішалися в його серці. Але зрештою одна думка прогнала решту: Орфей поверне Вогнерукого! Він таки поверне його!

Унизу в кабінеті була така тиша, що Фарид зрештою замість вуха приклав до дірки око. Але побачив тільки старанно зачесаний проділ у білявому Орфеєвому волоссі. Поряд із Фаридом став навколішки Яшма, на його обличчі проступала тривога.

— Найкраще йому спробувати на якомусь цвинтарі. — Орфеїв голос був такий упевнений, наче він уже уклав угоду. — Там білі жінки, якщо вони справді покажуться, привернуть до себе менше уваги, а шпільмани