Анна Стоун - Гармонія , Анна Стоун

«Що ж зі мною відбувається?» — думав він, лежачи на животі, стискаючи в долоні зім’яте простирадло. — О, великі боги… я її кохаю?!»

Його погляд був замислений, майже відсутній, але на губах застигла щаслива усмішка. Дівчина доторкнулась до його спини кінчиками пальців.

— У тебе все добре? — прошепотіла вона.

— Я не можу це описати… — глибоко вдихнув Морл, повернувшись до неї обличчям. — А в тебе?

— Добре… — її щоки залила рум’яна усмішка. Вона прикрила груди ковдрою й сіла, поглянувши на нього крадькома. — Тільки не подумай про мене щось погане. Я не повинна була…

Морл м’яко обійняв її за талію.

— Ні! Ти — найчарівніше створіння, що я коли-небудь бачив. Я не знаю, як це… Але мені здається, я закохався. З першого погляду.

Він зарився обличчям у її волосся, вдихаючи аромат — такий затишний і п’янкий.

— Арел… ти неймовірна.

Дівчина посміхнулась, відпустивши край ковдри, що м’яко сповз на її ноги. Наступної миті Морл знову припав до її вуст — поцілунок був повний ніжності, вдячності, любові.

«Чи знав Алмес, коли відправляв її сюди? Невже вона була настільки засліплена, що не могла почути голос крові?» — думала Арел, ніжно торкаючись губами кінчиків його вух.

Він тихо застогнав — знала ж, де його слабке місце. Її тіло знову опинилося під ним, коли він перекинув її на подушку й продовжив вкривати пристрасними поцілунками кожен клаптик оголеної шкіри. Йому хотілося, щоб ця ніч тривала вічно…