Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

Зі спогадів Камаеля вивів шум, що долинав з кімнати, де була Кая. Він побіг туди. Посеред приміщення стояло дві дівчини: Кая та білява непрохана гостя. Вони почали бійку.

- Джейд? - здивовано запитав Кем.

- Залежить від того, хто питає? - не зводячи очей з валькірії, відповіла незнайомка.

Чистилище. 20:02

- Ми прийшли, – Данте дивилася на вхід до печери. – Чи є ідеї, що там може бути?

- Краще вам туди не йти, якщо жити хочете, - промовив чоловік, якого впіймав Артур.

- Він уміє розмовляти, - до нього підійшов Олсен і вдарив. - Ти маєш дві хвилини, щоб розповісти нам усе про цю печеру. Час пішов.

- Знаєш, якщо Олсен дав тобі дві хвилини, то ти маєш почати говорити зараз. У часі він орієнтується погано, – до чоловіка підійшла Данте. – Говори.

- Там є енергія такої сили, що вам навіть і не снилося. Будь-хто, хто наближається до неї, перетворюється на попіл. Ніхто не може навіть мигцем подивитись на неї, – пояснив незнайомець.

- Тоді як ти знаєш, що там? – уточнив Олсен. - Ніхто ж не може там перебувати.

- Ми в Чистилищі. Я помирав тут багато разів і повертався до життя. Якщо це так можна назвати.

- Нагадай, як тебе звуть? - запитала Данте.

- А я й не казав, як мене звуть. Дозвольте представитися – Ніколя Фламель.

- Серйозно? – здивувався Кріс.

- Той самий Фламель? – перепитав Артур.

- Так. Бачу, ви чули про мене.

- Стоп. Ти той, хто нібито винайшов філософський камінь і став безсмертним? – поцікавилася Данте.

- Так. О, бачу, ви чули про мене. Так приємно у цих краях зустріти своїх шанувальників.

- Як ти опинився тут? – продовжив Кріс.

- Мої експерименти до добра не довели. І, виявляється, не такий я й безсмертний. Я працював у себе в лабораторії. Ішов чудовий 1613 рік. Мабуть, я додав більше сірки, ніж треба було. Величезний вибух розніс мій будинок на дрібні камінчики. Та й мене теж. Так я опинився тут.

- Навіщо ти напав на мене? – запитав Артур.

- Все просто. Набридло ходити в лахмітті, заміть нормального одягу. Хотів просто пограбувати вас. До речі, ваші шати якісь дивні. Така мода нині у Франції? – здивувався Фламель.

- І у Франції теж. Який рік зараз, Ніколя? Ти знаєш?

- Мила пані, звичайно знаю. Потрапив я сюди 1613 року на двохсотому році життя. Приблизно роки чотири тут. Отже зараз 1617 рік.

- Ти майже правий. Додай чотири сотні років. Нині 2018 рік, – відповів Кріс.

- Так? Оце я прорахувався.

- Гаразд, ми витрачаємо час, якого в нас і так немає. Нам потрібне те, що в печері. І я його дістану, – мисливиця попрямувала до печери.

- Я б на вашому місці не поспішав. Все-таки помирати не так приємно, як хотілося б, – зупинив Данте Фламель.

- Ти хочеш щось запропонувати? – поцікавився Олсен.

- Так. Ви допомагаєте мені вибратися звідси, а я дістану те, що вам потрібно, гаразд?

- І як ти це зробиш? За допомогою філософського каменю, Гаррі Поттер? - поцікавилась Данте.

- Взагалі, так. А хто такий Гаррі Поттер? Він також алхімік?

- Ніку. Можна я тебе так називатиму? - Олсен підійшов до бранця. Той усміхнувся у відповідь. - Як ти зможеш за допомогою якогось каменю пройти туди, де всі вмирають? Я відчуваю тут підступ. І як взагалі камінь опинився у тебе в Чистилищі?

- Я створив його. Все просто. Камінь не тільки дає мені безсмертя, а може спотворювати реальність і час. Такий собі універсальний помічник.

- Треба поговорити, - звернувся Артур до мисливиці. - Придивіться за ним, - він відвів Данте подалі від алхіміка. - Ти віриш йому?

- Звісно, ​​ні. Але ми не маємо вибору. Наше з тобою безсмертя тут не працює, на відміну від ого, – дівчина вказала на Фламеля. – Та й що такого станеться у світі, якщо ми звільнимо середньовічного алхіміка? Думаю, у порівнянні з тим, що коїться зараз, нічого не станеться.

- Гаразд. Вмовила. Але як його перенести у наш світ?

- Можемо пронести його як безбілетника в собі, на якийсь час ставши його сосудом, - запропонувала Данте.

- Добре. Я пронесу його.

- Ні, Артуре. Ти надто цінний, забув? Я це зроблю. Гидко від такого. Бррр…

- Гей! Закохані! Що скажете? – крикнув Фламель друзям.

- Ми згодні. Дістанеш душу Анахіт, і я витягну тебе з Чистилища. Ти можеш вселятися в живих істот? Я пронесу тебе до нашого світу. Без фокусів лише. І я йду з тобою.

Олсен звільнивв Фламеля. Той порився у своїх кишенях і витяг невеликий камінь.

- Якщо ти, люба пані, йдеш зі мною, то тримайся за мене. Тоді я зможу провести тебе. Камінь захистить нас. Готова?

- Ні, - Данте дістала скриньку з різними знаками. - Сподіваюся все вийти. Як камінь має захистити нас?

- Через те, що він може спотворювати реальність і час, ми будемо ніби не тут і не зараз. Тобто постійно переміщатися. Так нас не знищить сила, яка там перебуватиме, – алхімік вказав на печеру.

- Ти вже робив таке?

- Так. Тисячу разів. Як, на твою думку, я знаю, що всередині печери?

- Гаразд. Пішли.

Мисливиця та алхімік увійшли до печери. Усередині було ще красивіше, ніж зовні. Кришталево чиста вода протікала в печері, а стіни її були всипані різнокольоровими квітами. Таких Данте ніколи не бачила. Під ногами стелилася смарагдового кольору трава. У центрі печери мисливиця побачила золотистий силует дівчини. Він постійно збирався докупи, а потім розпадався. Данте подумала, що Анахіт намагалася зібрати себе по крупинках, але це не виходило. Адже тут нема її другої половинки. Мисливиця з новим знайомим підійшли якомога ближче до Анахіт. Данте відкрила скриньку і почала читати заклинання. Золотисту енергію почало затягувати в скриньку. Як тільки вона наповнилася, Данте закрила її і запечатала заклинанням.

- А тепер, Ніколя, валимо звідси, – нові друзі поспішно покинули печеру. – Яка ж вона гаряча, - дівчина поклала на землю скриньку.