Ірен Кларк - Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк

15

Єва

 

— Маршал? Привіт, — здивовано промовила Віра, відчинивши двері.

Ми потрапили в під’їзд разом із жіночкою років п’ятдесяти, якій Маршал допоміг піднести сумки. Вона була настільки вражена його лицарським вчинком, що навіть не поцікавилася, до кого ми йдемо.

— Привіт. Впустиш?

— Заходь, звісно, — вона широко відчинила двері, але тут же помітила мене й спохмурніла. — А ця що тут робить?

— О, ми тепер сіамські близнюки. Де я — там і вона, — з кам’яним обличчям відповів Маршал.

Ми пройшли на кухню. Я без зайвих розмов сіла на той самий стілець, що й минулого разу, і зробила вигляд, що мене тут немає. Якщо Маршалу хочеться грати в детектива, нехай, але без моєї активної участі. Я тільки скоса розглядала кухню, ніби вперше бачила.

Віра кидала на мене зацікавлені погляди, доки Маршал нарешті перейшов до справи.

— Віра, я думаю, ти здогадуєшся, чому ми тут?

— Ви знову через Аньку? — вона скривилася. — Так я вже їй усе розповіла.

— Розкажи ще й мені, — він криво всміхнувся.

— І що саме ти хочеш знати?

— Наприклад, що Анька тобі говорила про чоловіка цієї милої дівчини, — він кивнув на мене, — і про саму неї теж.

— Та нічого особливого. Ну, в сенсі, що закрутила роман із якимось чуваком, а в нього дружина — малолітка з багатеньких. Дура дурою. Ми з неї ще посміялися, і все.

— Віро, — Маршал нахилив голову, його голос залишався спокійним, але цей спокій був настільки оманливим, що навіть я відчула легкий холодок. Віра, судячи з її погляду, теж.

— Ну…

— Гну. Ти думаєш, я в це повірю? — Маршал глянув на неї так, ніби бачив наскрізь. — Кажуть, у тебе зараз проблеми. Так от, я можу або витягнути тебе з того болота, в яке ти влипла, або… втопити ще глибше. Твій вибір.

— Ну ти і сволота, Маршал, — гаркнула вона, зиркнувши на нього з презирством. — Хочеш правду? Окей.

Вона роздратовано видихнула, схрестивши руки.

— З Серьогою Анька закрутила випадково. У неї тоді повний гаплик був. У місті її всі чудово знали й не велись на її штучки. Виїжджати звідси вона відмовлялася, хоч і знала, як їй тут небезпечно після історії з Громом. Навіть після пластики її можна було впізнати. Я так і не розуміла, що вона тут забула. Але ти ж знаєш, на Громі вона була помішана. Казала, що що хоч так, але відчуває його поруч. Ідіотка. Хоча, з іншого боку…

— Про Грома мені не цікаво. Повернемося до Сергія, — відрубав Маршал.

А от мені було цікаво. Але хто мене питає?

— Що Сергій? Познайомилися вони в барі. Його компанія святкувала корпоратив перед Новим роком. Він був добряче під шафе і страшенно ображений на дружину, яка не захотіла приєднатися до цього веселого зборища.

Я добре пам’ятала той день. Ми дійсно посварилися з Сергієм, бо він згадав про корпоратив буквально за день до нього. А в мене була запланована зустріч із замовниками в столиці, про яку він чудово знав. Я так йому і сказала: “Слухай, я не збираюся переносити важливу зустріч заради вашого корпоративу з дурнуватими конкурсами і п’яними начальниками.” Тим паче, що в його компанії я більше не працювала, і робити мені там було геть нічого.

Сергій, звісно, образився і перекрутив усе по-своєму. Вирішив, що раз я їду в столицю без нього, то обов’язково до коханця. Образився на повну і почав бомбардувати мене дзвінками. А я, принципово, не брала слухавку весь вікенд.

— Ну, Анька його, звісно, “заспокоювала”, — фиркнула Віра. — У неї талант знаходити потрібні слова… коли перед нею костюм за штуку баксів і “ролекс” на руці. Правда, тоді вона ще не знала, що бабок у нього взагалі немає. Усе, що він мав, — це завдяки дружині.

Мені аж у скронях запульсувало.

— І що далі?

— А далі класика жанру. Вони провели ту ніч у готелі, а потім усе закрутилося. Він її спонсорував, вона грала роль коханки та персонального психолога в одному флаконі. Два роки це тривало. Не скажу, що вони часто бачилися, але коли їй були потрібні гроші — він давав. А Анька все більше налаштовувала його проти тебе.

Вона кивнула у мій бік. Я скривилася. Ну чудово, просто чудово.

— В принципі, її все влаштовувало. Але потім їй стало цікаво, що ж це за дружина така. Дізналася — і в неї мало очі на лоба не повилазили. Виявилося, що ти дочка Залавського, а її “спонсор” — голий, як бубон. Він заради неї квартиру продав, кредитів набрав, тільки б задовольнити всі її забаганки.

Я пирхнула.

— Логічно. Усі ж "хочуть" бідного, ображеного на життя мужика, який живе на кредитні гроші.

— Саме так, — посміхнулася Віра. — Анька вже було хотіла його послати, але тут на горизонті з’явився Арні.

Маршал нахмурився.

— Ти її до нього підсунула?

— Звісно. Їй були потрібні гроші, і питання “яким способом?” взагалі не стояло. Арні не часто, але використовував її для своїх справ. Проблема в тому, що він дізнався, що вона сестра Бритого. Звідки — поняття не маю. Але йому це було на руку. Йому потрібен був хтось, хто втерся б у довіру до брата і дізнався, чи забрав той потрібні документи. Арні підозрював, що Бритий їх прихопив, але не поспішав віддавати.

Я уважно слухала, але в голові все ще не вкладалося, як усе могло зайти настільки далеко.

— І що, Анька вирішила відновити стосунки з братом?

— Ага. Тільки Олег послав її куди подалі.

Маршал кивнув.

— І тоді вона згадала про Сергія.

— Саме так. Вона вже так запудрила йому мізки, що могла вертіти ним як хотіла. Наплела йому казку про ненависного брата і про те, що в нього в сейфі купа бабла. Мовляв, вони б могли його винести й жити собі в задоволення.

Я ледве стрималася, щоб не закотити очі.

— І він погодився?

— Ага, зараз! Сергій хоч і був м’якотілим, але не ідіотом. Він знав, що якщо твої родичі дізнаються, добром це не закінчиться. Відмовився одразу. Тоді в Аньки народився план “Б”. Вона зрозуміла, що якщо ви розлучитеся, йому нічого не залишиться, і тоді він уже не матиме вибору.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍