Дафна дю Мор'є - Моя кузина Рейчел

— Сікомб його вже забрав, — відповіла вона.

— Що ж, тоді спіть і більше не гнівайтеся на мене, гаразд?

— Я не гнівалася, Філіпе.

— А от і гнівалися. На мить мені здалося, що ви мене вдарите.

Вона поглянула на мене.

— Іноді ви буваєте таким нерозумним, що, гадаю, якось я таки зроблю це. Підійдіть сюди.

Я підійшов, моє коліно торкнулося ковдри.

— Нахиліться, — сказала вона.

Вона взяла моє обличчя в долоні й поцілувала.

— А тепер ідіть у ліжко, — сказала вона, — як хороший хлопчик, і добре виспіться.

Вона відштовхнула мене і засунула завісу.

Я вийшов із синьої спальні зі свічкою в руці, бездумний і приголомшений, ніби випив бренді, і мені здавалося, що моя над нею перевага, доки я стояв, а вона лежала на своїх подушках, була тепер повністю втрачена. Останнє слово, як і останній рух, були за нею. Вигляд маленької дівчинки і церковне вбрання хлопчика-півчого ввели мене в оману. Вона весь цей час була жінкою. Та хай там як, а я був щасливий. Непорозумінню край, вона пообіцяла залишитися. Сліз більше не буде.

Замість того щоб одразу піти до ліжка, я знову спустився до бібліотеки написати кілька слів хрещеному батькові і запевнити його, що все пройшло вдало. Йому не треба знати про проблемний вечір, який у нас із нею трапився. Я надряпав листа і відніс до вестибюля, щоб покласти в поштову сумку на ранок.

Сікомб лишив мені сумку, як робив зазвичай, на столі у вестибюлі, і поруч із нею — ключ. Коли я відкрив сумку, мені в руку випало ще два листи, обидва — від моєї кузини Рейчел. Один був адресований моєму хрещеному батьку Нікові Кендалу, як вона мені й сказала. Другий лист адресувався синьйорові Рейнальді, у Флоренцію. Я на якусь мить завмер із цим листом у руці, потім поклав назад до решти. Яка дурість, абсурдна й бездумна; Рейнальді був її товаришем, тож чому їй не написати йому? І доки підіймався сходами до ліжка, я почувався так, ніби й справді отримав від неї прочухана.

14

Наступного дня, коли кузина Рейчел спустилася і я приєднався до неї в саду, вона була така щаслива та безтурботна, ніби вчора нічого й не трапилось. Єдиною відмінністю в її поведінці, як мені здалося, була якась надзвичайна ніжність та лагідність; вона менше мене дражнила, сміялася зі мною, а не з мене, і постійно питала моєї думки про кущі — не для того, щоб я поділився знаннями, а на майбутнє, щоб я знав, як пілкуватися про них.

— Робіть що хочете, — сказав я їй, — накажіть вирубати живу огорожу, повалити дерева, насадити на тих схилах кущів, що тільки ваша душа забажає, я взагалі не маю хисту до планування.

— Та я хочу, щоб ви були задоволені результатом, Філіпе, — сказала вона. — Все це належить вам, а потім належатиме вашим дітям. А якщо я зміню щось у садах, а потім виявиться, що вам не подобається?

— Мені обов’язково сподобається, — сказав я, — і годі говорити про моїх дітей. Я рішуче налаштований залишитися холостяком.

— Що дуже егоїстично, — сказала вона, — і безглуздо з вашого боку.

— А я так не вважаю, — відповів я. — Гадаю, лишившись холостяком, я омину чимало страждань та тривоги.

— Ви хоч колись задумувалися, що втратите?

— Я певен, безумовно, що принади шлюбного щастя зовсім не такі, якими їх малюють. Якщо чоловікові потрібне тепло та комфорт, а також щось красиве, чим можна милуватися, йому вистачить власного будинку, якщо він достатньо любить його.

На мій подив, вона так сміялася з моїх слів, що Темлін та садівники, які працювали на дальньому кінці плантації, попідводили голови подивитися на нас.

— Одного дня, — сказала вона мені, — коли ви закохаєтесь, я нагадаю вам ваші слова. Тепло і комфорт кам’яних стін, і це в двадцять чотири роки. О, Філіпе!

І в ній знову задзюркотів сміх. Я не міг докумекати, що таке смішне сказав.

— Я чудово розумію, що ви маєте на увазі, — сказав я. — Так сталося, що я ніколи цим не захоплювався.

— Це більш ніж помітно, — сказала вона. — Мабуть, по всій окрузі ви розбили безліч сердець. Нещасна Луїза…

Та я не збирався вступати в розмову про Луїзу, як і продовжувати дискусію на тему кохання та шлюбу. Мені більше подобалося спостерігати, як вона працює в саду.

Жовтень видався погожим та лагідним, і перші три тижні взагалі не дощило, тож Темлін із робітниками під пильним наглядом моєї кузини Рейчел змогли зробити на плантації набагато більше, ніж планували. Нам також удалося відвідати по черзі всіх орендарів у маєтку, отримавши справжнє задоволення, як я й гадав. Я був знайомий із кожним з них ще з ранньої юності і звик відвідувати їх досить часто, адже це також була частина моєї роботи. Та для моєї кузини це був новий досвід, позаяк вона звикла в Італії до зовсім іншого способу життя. Її манери при спілкуванні з людьми не могли б бути правильнішими, та й спостерігати, як вона обходиться з орендарями, було для мене справжньою насолодою. Суміш граційності й товариськості одразу приваблювала співрозмовників і водночас давала їм можливість розслабитися. Вона ставила правильні запитання і відповідала правильними відповідями. Також — що притягувало до неї багатьох — було зрозуміло, що вона знається на всіх їхніх недугах і може кожному приготувати ліки.

— Крім садівництва, — казала вона їм, — я цікавлюся ще й лікувальними травами. В Італії ми завжди вивчаємо такі речі.

А потім робила з однієї рослини бальзам, який слід утирати від хрипів у грудях, а з іншої — олію, засіб проти опіків. Також вона навчала їх виготовляти tisana, як засіб від розладів шлунку та безсоння. «Найкраща чарочка на ніч в усьому світі», — казала вона їм. Ще розповідала, як сік певних фруктів здатний вилікувати майже будь-яку хворобу: від ангіни до ячменю на оці.

— Знаєте, що з цього вийде? — запитав я в неї. — Ви займете місце повитухи на всю округу. За вами будуть посилати посеред ночі, щоб ви прийняли пологи, і щойно це почнеться, спокою вам не буде.

— Для цього також є tisana, — відповіла вона, — з листя малини та кропиви. Якщо жінка питиме її шість місяців до народження дитини, пологи пройдуть безболісно.

— Це чаклунство, — сказав я. — Їм це здасться неправильним.

— Яка нісенітниця! Чому жінка має страждати? — вигукнула моя кузина Рейчел.

Іноді по обіді до неї приїздили з візитами, як я й