Артур Сіренко - Холодне Сонце, Артур Сіренко

                  «Мій бог помер молодим…»
                                                                 (В. Н.)

Між квітами груш оксамитовими
Передчуття попелу – попелу ангелів –
Вона теж була попелюшкою – 
Дівчина, яка блукала-ступала 
Ногами босими (наче бусол)
В спалених садах Епікура
Між горою Голготою – черепищем
І небесним крематорієм Фаетона
Він читав вірші на руїнах
Елегії захмарні сина Гіпноса,
Він забув слово «самотність»,
Намагався згадати чи то заспівати
Зазираючи в темну комірчину пам’яті
Але марно. Слово тікало піщинками
Між пошерхлими пальцями дотику
Наче не слово воно, а кавалок пустелі.
Шматок його землі-дідизни,
Де нічого й ніколи не квітнуло:
Де тільки легенди про сад магнолій,
Де тільки катрени Мішеля-лікаря – 
Чи то пророцтва катарів Провансу – 
Передбачення синьої вічності,
Про яку мовчить птах Див-Алконост.