Олександр Юрійович Есаулов - Таємниця Великого Сканера, Олександр Юрійович Есаулов

думка. — Тут би голови не знесли! Вистоїмо — нову накажу зробити, ще кращу!»

— Ваша Дигітальна Величносте! Термінове повідомлення! — у двері зазирнув ад’ютант.

— Кажи! — Великий Сканер відійшов од вікна.

— Реаліти перейшли Скелясті гори та чотирма колонами рухаються на столицю.

— Та-а-ак... — Директор планети сів у крісло і затарабанив пальцями по столі.

— На шляху проходження, — провадив ад’ютант, — до них приєднуються реаліти з навколишніх населених пунктів. Усі поліцейські дільниці беруться штурмом, зброя забирається та передається повсталим. Години за три вони будуть тут. У столиці теж активізувалися ворожі сили. Втрачено зв’язок з одним із особливих відділів, де встановлено ультрасканер.

— Цього ще бракувало! Зв’яжіть мене з Супермаршалом.

— Слухаюся, пане Директоре планети.

За хвилину Великий Сканер говорив із головним вояком.

— Пане Супермаршале! Негайно візьміть під охорону армії всі особливі відділи, де є ультрасканери. У разі необхідності — ультрасканери знищувати! Не можна допустити, щоб хоч один із них потрапив до рук реалітів. Список дільниць, де стоять ультрасканери, вам передадуть із Міністерства загальної безпеки.

— Слухаюся, пане Директоре планети, — гаркнув Супермаршал у слухавку, та так голосно, що Великий Сканер поморщився і відсунув її подалі від вуха.

— І майте на увазі: повстанці на підході!

— Я в курсі, пане Директоре планети. їх уже зустрічають!

Військові частини вийшли назустріч повстанцям, обкопалися і були готові до бою. Але Драйв, вчасно попереджений місцевими жителями про засідку, зробив хитрий маневр: обійшов засідку, залишивши частину повстанців для удару по засідці з тилу, а після цього кинувся до столиці. Шлях до палацу Директора планети було відкрито. Армія реалітів дедалі збільшувалася. Коли вони дізнавалися, яку долю готував їм Великий Сканер, байдужих не лишилось. Особливо швидко армія почала зростати під час проходження приміською зоною столиці, де мешкало дуже багато реалітів. У столиці починалася справжня паніка. Миттєво з’явилася величезна кількість чуток. Одні казали, що всіх заражених розмагнітять, інші — що їх відправлять на примусові роботи у віддалені райони планети. Треті стверджували, що з прибуттям реалітів утричі підвищаться ціни на гаплик, зате подешевшає хліб. Хтось бачив на власні очами переодягненого в жебрака-гапличника Великого Сканера. Одним словом, столиця гула.

Реаліти не зупинилися біля величезного міста, а просто ввійшли до нього з усіх боків і миттєво розчинились у кам’яних джунглях, піднімаючи на боротьбу всіх реалітів, які тут жили. До палацу Директора планети потекли струмки повстанців, що зливалися в річки. Незабаром навколо палацу бушувало ціле море повсталих. Армія розбіглася, Супермаршал кудись зник, Міністерство загальної безпеки захопили, всіх, хто носив у вухах кліпси, знак приналежності до цієї служби, звільнили з роботи. Міністерство перейменували із Загальної безпеки в Міністерство реальної безпеки. Міністром поставили того самого Рама, який дав притулок Юсові, Рикпету й Васлі.

На ґанок палацу Директора планети зійшов Драйв. Юрба привітала його оглушливими вигуками. Він підняв руку, заспокоюючи тих, що зібралися, потім повернувся до палацу і прокричав:

— Агов, Директоре планети, виходь на чесну розмову!

Розділ 22

— Ось що, Факсе Копіре, треба вшиватися звідси.

— Куди, пане Великий Сканере?

— Якщо відверто, не знаю. На планеті один материк. Щоправда, є ще невеличкі острови, але що там робити? Острови ненаселені й на них нічого нема.

«Агов, Директоре планети! Виходь на чесну розмову!»

Великий Сканер глянув на екран телевізора. Якийсь глюк стояв на порозі палацу та розмахував руками. Натовп був у захваті. Оператор повів об’єктивом по площі. Уся вона заповнилася реалітами.

— Ет, не встиг я їх усіх відправити до «Зони номер нуль»! Треба було квапитися! А все панькався з ними... Дурень! Треба було всіх! Усіх підряд! — Його обличчя скривила злісна гримаса. — В апарат, Факсе, ходімо в апарат і летимо звідси!

— Так, пане Великий Сканере, тільки куди?

У цей час звідкись із першого поверху почувся грізний гул, ніби десь далеко били в берег хвилі прибою.

— Вони прорвалися до палацу! Поспішаймо!

Він ривком підвівся з-за столу, кинувся до сейфа, витяг звідти два пістолети і запхав у кишені, туди ж поклав дві грубі пачки грошей.

— Біжимо, Факсе, біжимо...

У поспіху він зачепився золотим ланцюжком за щось у сейфі та порвав його, медальйон ковзнув по паркетній підлозі під шафу.

— Ах, ти!.. — Великий Сканер уже хотів кинутися за медальйоном, але шум прибою посилився й перетворився на ревіння шторму. Директор планети махнув рукою і вибіг з кабінету. Вони бігли нескінченними лункими коридорами, їх підганяв гамір, що постійно підсилювався. Підбігаючи до клумби, Факс дістав із кишені пульт і направив на апарат. Вхідний люк повільно й важко ковзнув убік.

— Он вони! — почувся крик. Iз відчиненого вікна кімнати, яка ще зовсім недавно була особистим кабінетом Директора планети, якийсь реаліт показував на них пальцем. То було останнє, що вони бачили на планеті Ц. Люк повільно закрився, і Факс поклав руки на пульт керування. Заревли двигуни, апарат повільно відірвався від землі, завис на мить, а потім злетів вертикально вгору, до зірок.

— Туди тобі й дорога! — репетував у вікні глюк, потрясаючи кулаком. Але через гуркіт двигунів його однаково ніхто не почув.

За кілька хвилин апарат вийшов на орбіту.

— Ось що, Факсе, треба спробувати знайти космічний корабель. їх два десь тут кружляє. Було б здорово пролізти в один із них. Там можна відсапатися, зібратися з думками й придумати, що робити далі.

— Добре, пане Великий Сканере, я спробую. Мені здається, що я щось почав пригадувати останнім часом. У всякому разі, пошукова система тут є і вчора я її випробував.

Факс сидів за комп’ютером, спиною до Великого Сканера і не бачив, як той насторожився.

— Зараз я ввімкну режим пошуку, і ми швидко знайдемо те, що потрібно.

Так усе й сталося. За кілька хвилин на екрані монітора замиготіли дві зелені крапки.

— Це кораблі! — посміхнувся Факс Копір. — Ваша Дигітальна Величносте, це кораблі! Я йду на зближення.

Чим більшими на екранах ставали космічні кораблі, що наближалися, тим розгубленішим ставало обличчя у Факса Копіра.

«Він згадає! Він усе зараз пригадає!» — злякався подумки Директор планети.

Копір натис кілька клавіш, і на екрані комп’ютера з’явилося кілька квадратиків. Факс підвів курсор до одного з них і впевнено клацнув клавішею мишки. На громадді космічного корабля виник чорний провал люка, що відкривався. Човник м’яко ввійшов у порт. Ще