Ekaterina - Вагітна від мільйонера-боса, Ekaterina

Між морозивом і турботами

— Розумію, — кажу я з усмішкою.

 

Годинник б’є другу годину дня, і спека охоплює все моє тіло.

 

«Я бачу, що сонна пані вже прокинулася», — глузливим тоном каже Ізабель, перериваючи мої думки.

 

«Я не сплю тому, що мені так хочеться, це тому, що я хворий», — кажу я йому, запрошуючи його на що завгодно, зі злим обличчям.

 

«Ти збираєшся померти? Алехандро має поговорити з тобою, хоча після скандалу та драми, які ти спричинив, вони точно виженуть тебе з офісу», — запитує мене Ізабель.

 

— Ні, але я думаю, що ти цього хочеш, той, хто здохне як муха, — це ти, і мені не потрібно драмувати, — відповідаю я.

 

«Припини сваритися з моїм другом, я попереджаю тебе, Ізабель, якщо ти щось їй зробиш, тобі доведеться мати справу зі мною», — сказав Пако, перериваючи момент.

 

—Погляньте, як моє тіло тремтить, як страшно! — насмішкувато вигукнула Ізабель.

 

Пако б'є Ізабель трубою, поки вона не падає на підлогу.

 

«Друже, ти можеш йти, ця гадюка не впорається з тобою, йди до офісу містера Алехандро», — каже Пако, рятуючи мені життя.

 

«Дякую, Пако», — кажу я, виходячи.

Я опинився в кабінеті Алехандро, знову оточеному величними стінами Овального кабінету. Атмосфера була спокійною, але в повітрі відчувалася напруга. Алехандро сидів за письмовим столом із серйозним обличчям і пильно дивився на документ перед собою. Коли я підійшов, я відчув вузол у животі, дивуючись, що його так хвилює.

 

«Валерія, сідай, будь ласка», — сказав він, дивлячись і вказуючи на стілець перед своїм столом.

 

Я сидів і дивився на нього, чекаючи, поки він порушить мовчанку. Нарешті він нахилився вперед, зчепивши руки на столі.

 

«Валерія, я багато думав про тебе і твоє благополуччя», — почав він тихим, але твердим голосом. Я помітив, що ви дуже старанно працюєте, навіть більше, ніж зазвичай, і це мене непокоїть.

 

Я кивнув, відчуваючи суміш здивування та вдячності. Я не очікував, що Алехандро так піклується про мене, особливо з огляду на все, що відбувається.

 

— Дякую, Алехандро. Я ціную вашу турботу, але я в порядку. У мене було кілька важких днів.

 

Він похитав головою з серйозним виразом обличчя.

 

— Ні, Валерія. ти не в порядку. Я розмовляв з лікарем і пояснив вашу ситуацію. Він погодився, що вам потрібно відпочити, особливо зараз.

 

Мої очі розширилися, а серце забилося швидше. Ви говорили з лікарем? Що це означало?

 

— Що ти маєш на увазі, Алехандро?

 

Він підвівся і обійшов стіл, зупинившись переді мною. Його очі пом'якшилися, коли він подивився на мене.

 

— Валерія, я зробив тобі інвалідність. Вам потрібен час, щоб подбати про себе, відпочити та переконатися, що ви здорові, добре харчуєтеся та відновлюєте свою енергію.

 

Словам знадобилася мить, щоб засвоїтися. Медична інвалідність. Відпочинок. Мій розум був сповнений сумішшю полегшення та хвилювання.

 

— Алехандро, я не можу залишити роботу зараз. «На кону занадто багато», — запротестував я, хоча в глибині душі знав, що він правий.

 

Він став переді мною на коліна, взявши мої руки у свої.

 

—Валерія, немає нічого важливішого, ніж твоє здоров'я, без тебе кілька днів обійтися. Ти повинен подумати про себе, я обіцяю, що я поїду до тебе таємно, до твоїх батьків, до речі, у тебе вдома чергує поліція, якщо щось трапиться, я хочу, щоб ти був у безпеці.

 

Його слова мене глибоко зворушили. Алехандро, чоловік, який заявив, що не хоче дітей, тепер хвилювався про моє благополуччя і, звичайно, про нашу дитину, яка досі нічого не знає. Я відчув, як по моїй щоці скотилася сльоза, і швидко витер її, кивнувши.

 

— Усе гаразд, Алехандро. Прийму інвалідність. Ти правий, мені потрібно відпочити.

 

Він усміхнувся теплою, заспокійливою посмішкою, яка змусила мене почуватися в безпеці.

 

— Дякую, Валерія. Це найкраще для вас. Я буду тут, щоб підтримати вас у всьому, що вам потрібно.

 

Я підвівся й обійняв його, відчуваючи, як тягар хвилювання трохи полегшає. Я знав, що мене чекає важкий шлях, але я також знав, що я не один. Алехандро був зі мною, і разом ми могли впоратися з будь-якими труднощами.

 

«Я обіцяю берегти себе й відпочивати», — тихо сказав я.

 

«І я обіцяю бути поруч із тобою завжди», — відповів він, обіймаючи мене руками, і на мить торкнувся мого живота, свята сила, можливо, він підозрює мою дитину, а я йому не сказала.

 

Ми залишилися так на мить, насолоджуючись спокоєм і комфортом перебування разом. Я знав, що це лише початок нової глави в нашому житті, але з Алехандро поруч я відчував, що можу протистояти будь-якому.

 

Через кілька хвилин я вийшов з офісу, побачив машину батьків, захвилювався, сів в машину і поїхав додому.

 

Я увійшов у свій дім після довгого робочого дня, почуваючись виснаженим, але щасливим, що повернувся у свій притулок, після того, як кілька днів не бачив його після погрози, мабуть, поки що все спокійно, і з офіцерами, які вештаються навколо мого будинку, все буде чудово вдома. У будинку панувала тиша, освітлена м’яким післяобіднім світлом, що просочувалося крізь фіранки.

 

Мої батьки сиділи у вітальні, і як тільки вони дивилися на мене очима «Що сталося?», їхні обличчя осяяли привітною усмішкою.

 

— Валерія! Як добре вас бачити! — вигукнула мама, оглянувши мене з ніг до голови.

 

— Привіт, доню! Як пройшло сьогодні? — із цікавістю запитав тато.

 

Я посміхнувся у відповідь, хоча помітив, що батьки дивляться на мене запитальним поглядом.

 

— Усе добре, мама, тато. Це був довгий, але продуктивний день, думаю, містер Алехандро вже все вам розповів, — відповіла я, намагаючись звучати весело.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍