Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Навіть собака це робить кррраще за мене…

Макс поклав йому руку на плече:

- Змирися вже, Ветале, що Рамзес у всьому перевершує тебе. Адже він агент зі стажем.

Плохiш шанобливо подивився в бік собаки.

- Не впадай у відчай, коли-небудь і ти наберешся досвіду, - заспокоїв його Макс.

- Агенте Актор, а ти можеш навчити мене так само пррроходити  ці лазери?

- Це залежатиме від того, наскільки часто і старанно ти будеш тренуватися, - відповів друг.

- А як довго тренувався ти?

- У мене на це пішло десь півроку, - зізнався Макс, - але я тренувався щодня, без винятку.

- А агент Рамзес?

- Ну... у нього це вийшло трохи швидше, - чесно сказав друг.

Віталік дивився на пса з повагою, дивуючись його розуму і кмітливості.

- А як тррренуватися мені? - раптом поставив запитання Плохiш. - У мене ж немає такого пррристосування.

- Ти можеш приходити до мене.

- Але я не зможу це робити щодня, - заперечив Віталік.

- Твоя правда, - задумався Макс. - А знаєш що? Візьми прилад із собою і вчися вдома, - запропонував він, протягуючи коробку другу.

- Що ти! Не можу! Мене тато сваррритиме, подумає, що укрррав десь, - замахав руками Плохiш.

Макс знову задумався, він почухав маківку і розумна думка одразу ж завітала до його голови:

- Придумав! - вигукнув він.

- Що ти пррридумав? - пожвавився Віталік.

- Удома ти можеш натягувати звичайні швейні нитки замість променів і тренуватися за допомогою них.

- Точно! - зрадів хлопчик. - Я зпррробую!

Крізь зачинені двері стали пробиватися смачні запахи з кухні. Віталік принюхався і з пожадливістю ковтнув слину. До кімнати залетіла Елка:

- Мама їсти кличе! - повідомила вона.

  Сім'я зібралася за великим обіднім столом. Гостя посадили між братом і сестрою і знову оточили пильною увагою.

- Віталіку, що тобі подобається їсти і яка твоя улюблена страва? - допитувалася мама.

- Я люблю все і ніколи не веррредую, - відповів гість.

- Треба ж, який вихований хлопчик! - похвалила вона.

- Давай свою тарілку, - протягнув руку тато, - що тобі покласти спочатку?

Очі Плохіша розбігалися в різні боки від розмаїття пропонованих страв і не могли зупинитися на чомусь конкретному.

- Ну ж бо, вибирай? - запропонував тато.

Тоді Плохiш заплющив очі й ткнув навмання. Його вказівний палець влучив у фаршировану качку.

- Хлопчику, чому ти такий великий? - запитала допитлива Елка.

- Тому що добре їсть, - відповів за друга Макс і показав сестрі язика, на що вона відреагувала так само, тільки ще приставила розчепірені пальці до вух.

За обідом сором'язливість Плохіша миттєво зникла. Він наминав одну страву за іншою, не роблячи перерви.

- У вас усе так смачно! - нахвалював він, звертаючись до мами.

Вона просяяла в задоволеній усмішці.

- Дякую, заходь до нас частіше! - запропонувала вона.

Від цих слів Віталік підняв голову від тарілки і запитально подивився на Макса.

- Ти ж чув, тебе запросили, - підтвердив він.

- Я із задоволенням! - зрадів друг.

Тато підкладав добавку гостю і стежив за тим, щоб його тарілка не залишалася порожньою. Коли обід добіг кінця, мама стала збирати зі столу брудний посуд. Але щойно вона взялася за тарілку Плохіша, той вчепився в неї руками і не хотів відпускати.

- Я ще не доїв, - сказав він і нахилився, щоб вилизати язиком крихти.

- Добре, я тільки підставку заберу, - усміхнулася мама.

- Ні, ні! - заперечив Віталік, не розібравшись. - І підставки я теж полюбляю!

За столом пролунав дружний сміх. Макс реготав до сліз, а його сестричка трималася за живіт і весь час повторювала: "Він їсть підставки для тарілок! Ха-ха-ха!" Хлопчик зрозумів свою помилку і зніяковів, але потім подивився на Еллу і теж розсміявся.

Коли загальні веселощі вщухли, мама подала на стіл торт і цукерки. Після щедрого обіду побачивши ще й солодощі, Плохіш ледь не знепритомнів. Весь цей час Елка з цікавістю спостерігала за гостем. Дівчинка ще ніколи не бачила, щоб хтось їв із таким звірячим апетитом. Коли Віталік прикінчив шматок торта, вона простягнула йому свою незайману тарілку і запропонувала:

- Хочеш і мій тортик?

Від такої щедрості хлопчик мало не розплакався. Цими простими словами Елка назавжди завоювала його серце.

Після обіду сестра потягнула гостя до своїх іграшок. Звісно, його не цікавили ляльки, зате він в усі очі дивився на маленьку дівчинку.

- А от у мене нікого немає, ні брррата, ні сестрррички... - сумно сказав він. - Навіть погррратися вдома нема з ким.

- Давай гратися! - запропонувала Елка і принесла свій перукарський набір.

Віталік скоса подивився на іграшкове приладдя:

- Я в це грати не вмію... - зізнався він.

- А я тебе навчу! - запропонувала дівчинка. Вона одразу ж залізла на диван і взялася за зачіску гостя.

Він сидів і не ворушився, а Елка орудувала іграшковими ножицями і гребінцями, намагаючись навести красу. За кілька хвилин Плохіш перетворився до невпізнання! Прилизане спочатку волосся тепер стирчало в різні боки, його прикрашали бантики і квіточки на шпильках. Побачивши таке дивовижне перетворення, Макс ледве не впав зі сміху.

- Ти чого? - запитав друг.

- Бачив би ти себе зараз! Елко, дай йому дзеркало, нехай помилується твоєю роботою.

Дівчинка послужливо подала "клієнту" маленьке дзеркальце. Побачивши своє відображення, той тільки посміхнувся.

- Ну і що?! Хіба ти не гррраєшся так само зі своєю сестрррою? - поцікавився він у Макса.

- От іще! - хмикнув той. - Я ж не дівчисько!

Це дещо збентежило Віталіка, він звернувся до свого "перукаря":

- Елло, я бачу в тебе машинки в ігрррашках. Хіба дівчатка ними гррраються?

- А це транспорт для її ляльок, - уточнив Макс, - бачиш, вони всі рожевого кольору.