Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

Частина 13

 

 

Настав новий день, а з ним і нові очікування. Макс і його сім'я чекали в гості нового друга. Ранок почався з метушні: мама зайнялася прибиранням квартири, Макс планував чергове заняття і приготував шпигунський ігровий набір, а тата відправили за покупками.

- Ну що за життя?! - обурювався він. - Навіть у вихідний день виспатися не дадуть.

- Не затримуйся, мені ще належить готувати обід, - поквапила його мама.

Одна тільки Елка перебувала в спокійному настрої, її не торкнулася загальна метушня. Сестра розсадила своїх ляльок і поїла їх чаєм з іграшкового посуду.

У призначений час пролунав дзвінок у двері. Макс побіг відчиняти другу. На порозі стояв Віталік із прилизаним волоссям і в сорочці, застебнутій під самий комір.

- Пррривіт, Максе! Я не надто рано? - запитав він.

- Якраз вчасно, заходь!

Плохіш роззувся перед вхідними дверима і переступив поріг квартири.

- Що ти робиш? - здивувався Макс. - Ми залишаємо взуття всередині.

- А я хотів як краще, - буркнув той і забрав черевики.

У коридорі до нього підбіг Рем. Хлопчик за звичкою позадкував до дверей, але Макс встиг його зупинити:

- Чого це ти знову лякаєшся? Чи забув, що ви вже помирилися?

- Ой, і спррправдi забув, - згадав він.

Пес підійшов, понюхав його ногу і впізнавши, завиляв хвостом.

- Пррривіт, агенте Рамзес! - привітався Віталік.

- Гав! - відповів собака.

- Взагалі-то, вдома ми називаємо його скорочено - Рем, - підказала Макс.

- Пррривіт, Реме! - ще раз привітався друг.

- Гав! Гав!

- Ой, він упізнав мене! - зрадів Плохіш.

Назустріч гостю вийшли батьки Макса:

- Ласкаво просимо до нас у дім! - протягнув руку тато.

- Добрий день, мене звати Віталік, - представився друг.

- Дуже приємно, - відповіла мама.

- Ого, який великий хлопчик! - вигукнула здивована сестричка.

- Віталіку, знайомся, це Елла, - представив сестру Макс.

Хлопчика провели у вітальню і посадили на диван. Він поклав руки на коліна, було помітно, що той нервує.

- Та розслабся ти, Ветале! - по-свійськи ляснув його по плечу Макс.

- Як же, розслабишся тут, - прошепотів схвильований друг.

- А ти не хвилюйся, ми тебе не з'їмо, - пожартував Макс, на що Плохіш аж підстрибнув від сміху. Це трохи розрядило обстановку.

По всьому було помітно, що Віталік намагається справити гарне враження і боїться все зіпсувати. Напруга так і читалася на його обличчі.

Поки мама збирала на стіл, тато вирішив поспілкуватися з хлопчиком і присів у крісло навпроти. Плохiш відчув себе, ніби під прицілом пістолета. А тато почав ставити запитання про те, звідки хлопчик родом, як давно він живе в Польщі, де працюють його батьки... Одним словом, влаштував справжній допит. Віталік розповідав усе по порядку, але від хвилювання на його лобі виступив піт. Макс вирішив прийти на допомогу і позбавити друга цих тортур. Він потягнув його нагору, у свою кімнату, Рем побіг за ними. Коли зачинилися двері і хлопці опинилися самі, Плохiш полегшено видихнув:

- Ох і важка ж це спрррава, знайомство з батьками! - заявив він.

- Це тільки спочатку так здається, а потім звикаєш, - зі знанням справи відповів Макс.

Віталік озирнувся в кімнаті:

- Як же в тебе тут цікаво! - захопився він, розглядаючи колекцію фігурок героїв мультфільмів, яких колекціонував Макс.

- Хочеш, покажу?

- А можна?

- Звичайно! Навіть погратися можна, - усміхнувся господар і почав демонструвати колекцію героїв із мультфільму "Сонік".

- А я знаю такого, це ж залізний Сонік! - вигукнув Віталік, обережно беручи в руки іграшку.

Зав'язалася гра, діти імітували епізоди пригод Соніка, поки хлопчик не побачив приготований Максом шпигунський ігровий набір.

- Що це? - запитав він, з цікавістю роздивляючись малюнок на коробці.

- А це наше сьогоднішнє заняття, - повідомив Макс і дістав  прилад, що імітує лазерну сигналізацію. Він розставив по кутах кімнати його сегменти й активував батарейки. З'явився червоний промінь, який перетинав приміщення в різних місцях.

- Ого! - вигукнув здивований друг. - Звідки це в тебе?

- Мені бабуся з Греції привезла, - махнув рукою Макс і взявся до пояснення завдання:

- Агенте Плохіш, сьогодні ми будемо вчитися долати лазерний захист. Ця навичка необхідна спецагенту, вона розвиває спритність і обережність, що може одного разу врятувати життя, - пояснював він. - Уяви, що там розташований засекречений об'єкт, до якого ти маєш дістатися. Дивись, що треба робити...

Із цими словами Макс спритно переступив один промінь світла, потім дотягнувся до другого, пролiз під третім і нарешті, перестрибнув четвертий:

- Опля! Я на місці!

- Ого! Кррруто! - захоплено вигукнув друг.

- Ха! Це що! Подивися, як це агент Рамзес уміє! - похвалився Макс. - Реме, уперед!

Пес буквально за кілька стрибків подолав перешкоду і підійшов до господаря, чекаючи похвали.

- Молодець, Рамзесе! - погладив його Макс.

Плохіш дивився на нього не кліпаючи.

"Ну ось, знову завис", - подумав друг.

- Гей, там, на планеті Земля! Ви мене чуєте? - помахав він руками перед очима хлопчика.

- Де він усього цього навчився? - запитав Віталік, не відриваючи очей від променів.

- Ну, він, як-не-як, спецагент, - знизав плечима Макс.

- А-а... Ну, так...

- Тепер спробуй ти, агенте Плохiш, - скомандував хлопчик.

Здоровань Віталік не мав особливої спритності, хоч і був неймовірно сильний. Він зайшов на пронизаний променями простір і став тупцювати там, ніби слон у посудній лавці. Сигналізація тут же відреагувала на це гучним завиванням сирени. Плохiш злякався, завмер на місці й заплющив очі.

- Не хвилюйся, я зараз її вимкну, - заспокоїв його Макс і натиснув на кнопку.

Коли знову настала тиша, Віталік розплющив очі й озирнувся на всі боки. Переконавшись, що небезпеки немає, він вимовив із досадою:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍