Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Це – отрута мортерновника. – відповів він, вдивляючись у темно–пурпурові очі дівчини. – Помирати буде в муках, отрута невиліковна. Ти не врятуєш його. Око за око.– Джуліан усміхнувся.

–Ти ж не здох! – крикнула вона.

–О, так. Хочеш зберегти йому життя – нехай переходить до нас. Закопай його в землю, вона все зробить сама.

–Що ти за істота? – штовхнувши його, запитала Олімпія.

–Краще запитай, хто ти така, спадкоємице Кігтя, завдяки якій мортлени нарешті повернуть світ відьом собі.

–Що ти мелеш? – скривилася вона.

–Овва! Усе, як у пророцтві, неосвічена, недалека... Як прикро, що саме тебе Кіготь обрав спадкоємицею.

–Пішов ти! – крикнула вона.

Джуліян розреготався. Олімпія підбігла до Тіордана і, обійнявши його, перенесла нагору.

–Вона випустила мортленів. – підсумувала бабуся, оглядаючи шип у шиї Тіордана.

–Що з ним? – запитала Аджаала, сівши поруч.

–Аджаало…Будь біля мене.– Тіордан усміхнувся, торкнувшись її щоки.

–Це моя провина. – хитала головою Олімпія. – Навіщо, я потяглася на острів...

–Ти не винна.– зітхнув Тіордан.– Це прокляті кільця.

–Бабусю, як його врятувати? – запитала Аджаала, відчуваючи, як сльози набираються в очах.

–О, дитя. – похитала головою Містрал, розглягувши  шип в його шиї. – Його торкнулося те, що могутніше за заклинання і саму магію.

–Що ж це? – запитала Аджаала, плачучи.

Містрал повільно підняла жовті очі на онуку, у погляді було видно жаль.

–Смерть.– тихо сказала вона.

Гаала із сестрами перенеслися на острів через кілька секунд, вона пропалила поглядом Олімпію.

–Що ти накоїла?!– шипіла вона.

–Я... – Олімпія осіклася.

–Стратити б тебе на цих руїнах... – пробурчала відьма, визирнувши донизу.

–Щось можна зробити? – запитала Ельга.

–Поки з могил повстав тільки один, я напущу туман знову. Це загальмує їх. Але цього надовго не вистачить.

–Він белькотів щось про повернення земель відьом мортленам.–згадала Олімпія.

–Вони хочуть війни.–заключила Гвендолін.

– Що будемо робити, Ельго?–спитала Тильда, уважно глянувши на неї.

–Скликати армію всіх держав. – відповіла королева. – Якщо це те, про що я думаю... наших сил недостатньо.

–Тоді розділимося. – запропонувала Гаала.– Я зберу Ковен. Гвендолін і Тильда – інших, хто хоч трохи може захищатися.

–Накажи архіваріусам зібрати дітей і мирне населення в Інституті. Перенесу всю будівлю у свій ліс, він під захистом.– сказала Ельга.

Гаала кивнула їй, вони перенеслися. Аджаала й Олімпія сиділи біля Тіордана.

–Я винна перед вами.– порушила тишу Олімпія.– Обома.

–Перенесемо розмову до мого дому... – схвильовано повідомила Містрал.– Тут краще поки не залишатися.

 

Частина третя

Час здійняти стяг Ґотліна!

Аджаала залишила ридаючу над Тіорданом Олімпію і підійшла до бабусі.

–Скільки йому залишилося? – запитала вона.

–Може годину, може дві. – знизала плечима Містрал.– Отрута поширюється повільно, але щойно кров загусне – він помре. Мені дуже шкода, дитинко.

Вона кивнула бабусі, приховуючи власний відчай.

–Іди до нього.– сказала Містрал, глянувши на онуку стурбовано.

–Я повинна допомогти вам.– хитала головою Аджаала.

–Я перенесуся в Ґотлін, до Ельги. Ти поки що залишся з ним. Будеш шкодувати, що не попрощалася.

Бабуся поплескала Аджаалу по плечу й перемістилася. Дівчина повернулася. Тіордан лежав на дивані у вітальні, Олімпія сиділа на підлозі, гладячи його обличчя, зрідка цілуючи його в щоку або чоло.

–Це моя провина...Це все я...– задихаючись від ридань, сказала Олімпія.

Аджаала мовчала, вона не горіла бажанням ні втішати, ні звинувачувати сестру. Просто хотілося піти в місце, де вона ніколи не побачить Олімпію більше. Навіки забути про те, що ця сестра в неї була. Вона встала над диваном, поклавши руки на спинку. Повіки Тіо затріпотіли й розплющилися, він невидящим поглядом подивився на Аджаалу й простягнув до неї руку. Вона дивилася на нього, не зводячи очей, ще кілька секунд ігноруючи простягнуту долоню.

–Я б ніколи не залишив тебе.– прошепотів він.

Аджаала кліпнула, і сльози, що застигли в очах, залишили їх, стікаючи по щоках, вона закусила губи, відчуваючи присмак крові язиком, і простягнула до нього руку. Його пальці були зовсім холодними. Залишаючи його, вона сподівалася на інший результат. Але не на смерть. А тепер... Що залишається? Олімпія встала, підійшовши до вікна.