Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–На випадок, якщо вона не погодиться. – знизала плечима Аджаала. – Плюс, екзоцентри потрібно знищити. Вони небезпечні.

Тіордан перенісся на острів Кігтя. Олімпія вдивлялася в туман, стоячи на краю урвища, заглядаючи вниз.

–Олімпіє?

–Ти не чув, що людей, які стоять на краю, не можна лякати? – роздратовано запитала вона.

–То, не стій на краю. – закотив очі він.– Ходімо назад на центральний острів.

–Навіщо? – глянувши на нього, запитала Олімпія.

–Просто поговоримо.– знесилено сказав він.

–Ти, начебто, як уже все сказав.– хмикнула дівчина, ступаючи по краю.

–Ні, послухай... Давай підемо? – запропонував він, з побоюванням дивлячись, як вона крокує вздовж кромки.

–Не розумію, чому всі так бояться цих руїн. – зітхнула Олімпія, озираючись. – Що в них страшного? Мене більше цікавить туман. Навіщо, він тут?

–Його напустили багато століть тому.– знизав плечима Тіордан.

–Він щось приховує? – перевела на нього погляд Олімпія.

–Нам це невідомо.– відповів Тіо, нервово ковтнувши.

–Так, давай дізнаємося? – вона блиснула очима і, скорчивши пальці з каблучками, опустила руки вниз. Туман почав клубочитися вихорами, і за кілька секунд розвіявся. –От, бачиш? Нічого страшного там немає. Просто гола земля. Давай спустимося, пройдемося?

Олімпія, яка вивчила заклинання левітації ще в перший день навчання, прочитала його і, злетівши, опустилася на землю під острівцем. З напівзруйнованого урвища стирчали шпилі даху замку. Він не просто був побудований під землею, він будувався долілиць, його дах виднівся з дна обриву. Олімпія крокувала сухою землею, тут не було нічого, тільки ґрунт. Її руки продовжували нагріватися. На землі опинився й Тіордан. "Який розумний хлопчик."– подумала вона, посміхаючись.

–Тут нічого немає. – нервово сказав він, озираючись. – Давай, нагору.

–Ніколи не помічала, що ти такий боягуз.– примружилася вона.

–Я не боягуз, але нам нічого робити тут.– відповів Тіордан.

Щось просвистіло в повітрі й Олімпія озирнулася, щось маленьке й блискуче кинулося вниз, прямо до неї. Це куля? Її рука сама по собі піднялася, і маленька каблучка, що летіла, одна з тих, що вона знайшла в скриньці кілька днів тому, приземлилася на її палець. Олімпія втупилася на руку. Три каблучки на одній, три на іншій, дві з яких були на всю фалангу з довгими кігтями зі срібла. Прилив сил був просто неможливий, вона ніби світилася зсередини, дихання перехоплювало від тих почуттів, які переповнювали дівчину.

Почувся тріск, вони з Тіорданом перезирнулися й зупинилися. Десь під землею щось тріщало, а потім раптово корінь дерева, якого ніде поблизу не було, вдарив Олімпію по руці, і одна закричала, схопившись за неї. На долоні виднілася глибока подряпина, кров стікала по зап'ястку. Після цього корінь зник у землі.

–Олімпіє!

Вони з Тіорданом підняли голови, з острівця руїн, що височів у повітрі визирали Ельга і Містрал.

–Піднімайтеся нагору, поки не пізно! – крикнула бабуся.

–Негайно!– крикнула Ельга.

–Вони мають рацію, піднімемося.– сказав Тіо.

Олімпія не стала сперечатися, краще й справді повернутися нагору. Вони прочитали заклинання левітації, Тіордан піднявся вище за Олімпію, а ось її, ніби щось тримало на землі. Це було коріння, що овилося навколо її щиколоток.

–Зніми кільця. – взмолився Тіордан. – Може, вони тому тебе тримають.

Олімпія спробувала зняти прикраси, але ті, ніби впилися в пальці, не піддаючись.

–Не можу! Не знімаються.

Тіордан опустився на землю і взявся заклинанням розривати коріння, але замість розламаних, із землі лізли нові.

–Як благородно...– промовив бадьорий голос позаду.

Вони повернулися, вивільняючи ноги з–під скопаної землі, піднявся молодий хлопець, якого вважали загиблим кілька місяців.

–Сказав би "живи й процвітай", та тільки брехати не люблю. – засміявся він.

–Джуліян? – здивувався Тіо.

–Згадав таки? – усміхнувся він.

–Ти ж помер? – здивувався Тіордан.

–Твоїми стараннями, Гріме. Однак, ти лише кинув мене до урвища, а от тут мене зарили, підлатали, і ось він я, знову живий.

–Але, як? – не розумів він.

–Краще не питай, як. – підійшовши до нього, сказав Джуліян. – Запитай–но краще: "за що?".

–Тобто?

Джуліян схопив Тіордана за шию і всадив у його яремну яму шип чорної рослини. Хлопець затремтів і впав на землю.

–Що ти з ним зробив? – здивувалася Олімпія, підповзаючи до нього.

–О, так ти не Аджаала.– засміявся він.– Тепер я зрозумів, що помилився тоді з тією дівчиною. Ось, через кого все здійсниться...

–Відповідай зараз же! – крикнула вона, хапаючи хлопця за шию.