Тенебріс - Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс

      Мордрак, голова роду воїнів Нумус, виступив як незламний воїн у цій епічній осаді. Він керував передовою військовою лінією, ведучи воїнів у штурмі башти, використовуючи свої навички безстрашного бійця та тактичного генія. Його здібності до військової стратегії були незамінними у координації атак, особливо у веденні бою всередині башти, де він особисто зійшовся в бою з декількома могутніми магами. Його непохитний характер і відданість стали прикладом для інших воїнів, надихаючи їх на подвиги та самопожертву у битві.

      Перша атака була миттєво відбита магічним щитом, який вибухнув блакитним полум'ям, спопеляючи найближчих до стін воїнів. З башти почали з'являтися маги, одягнені у білих мантіях, з посохами, що випромінювали таємниче місячне сяйво. Даміенна, перевтілена в масці й капюшоні, керувала атакою з заднього плану, відправляючи своїх найкращих воїнів проти магів. Бій розгорівся з новою силою, а мої війська намагалися пробити оборону башти, яка була захищена не тільки магією, але й численними пастками та ілюзіями.

      Я був обладнаний своєю магічною бронею й озброєний величезним мечем, в якому вібрувала енергія пекельного вогню. Сам особисто взяв участь у штурмі, але навіть з силою мого персня це було дуже важко, ми зазнавали величезні втрати. В якийсь момент мені вдалось розрізати повітря вогненними арканами, намагаючись зламати магічний бар'єр, що захищав входи до башти. Всі мої атаки відбивалися від стін, викидаючи іскри та вогонь, які освітлювали землю довкола. У повітрі літали закляття, вибухи магічного вогню та крики воїнів. Навколо башти були розкидані тіла загиблих, але воїни продовжували наступати, попри втрати.

     Лютер, мій особистий безсмертний маг і друг, був ключовою фігурою в осаді башти магів. Використовуючи свої глибокі знання магічних наук, він відігравав вирішальну роль у протистоянні магічному щиту, що захищав башту. Він створив ряд контрзаклять, які нейтралізували захисні чари ворогів, дозволяючи війську прорвати магічну лінію оборони.

     На самому вершечку башти з'явився верховний маг — старий із сивою бородою та глибокими, мудрими очима. Він підняв руки до неба і мовив громовим голосом, небо над баштою почало вирувати, зібравши навколо себе чорні хмари. З них вдарили гучні блискавки, які вражали війська та осадні башти. З місць, куди вдаряли блискавки, лізли демони та різні чудернацькі створіння. Мордрак взяв на себе цих створінь і зі своїми загонами кращих воїнів почав давати їм відсіч.

      Мій воїн, втілення воєнної майстерності та гніву, зіткнувся з призваними демонами та гігантами, які були викликані магами башти в останній спробі відбити наступ. Ці гігантські істоти, високі як самі стіни проклятої фортеці, міцні як скеля і люті, немов зимова буря, вирували на полі битви. Мордрак, не вагаючись, кинувся у бій, використовуючи свої надлюдські здібності та непереможність у бою. Він пробивався через армії демонів, використовуючи свій меч, який світився холодним сяйвом і відрізав кінцівки істот, ніби вони були зроблені з паперу. Кожен його удар був наче грім, що лунає в горах, кожен крок викликав землетрус. Він випромінював неземну енергію та силу, яка лякала і водночас захоплювала армію. Коли він зіткнувся з гігантом, бій виглядав наче битва богів: Мордрак проти міфічної істоти. Величезні гіганти, кожен з яких міг з легкістю розтоптати десяток солдатів, виявилися безсилі перед його стратегічним майстерством та фізичною міццю. Він розтрощив їх, використовуючи кожен шанс, кожен вразливий момент, розбиваючи їх величезні тіла на частини, ніби вони були зроблені з льоду, а не з плоті.

     Але не було у Мордрака радощів від цієї перемоги над гігантами. Генерал військ, зазвичай міцний і непохитний, мав одного близького друга, на ім'я Едвард, вірного супутника та бойового брата, який завжди був поруч у найзапекліших боях. Едвард, відомий своєю відвагою та вірністю, був не просто товаришем по зброї, але й духовним братом для Мордрака. Їх зв'язок був нерозривним, і вони разом пройшли через безліч випробувань, пліч-о-пліч змагаючись з небезпеками.

     У битві з гігантами, де кожен воїн був випробуваний до межі своїх можливостей, Едвард стояв поруч з Мордраком, відбиваючи напади демонів і гігантів. Проте, попри свою сміливість і вміння, Едвард зіткнувся з переважаючою силою ворога. У критичний момент бою один з гігантів, могутня істота з льодяного обладунку, вдалося здійснити несподіваний удар. Едвард, захищаючи свого товариша, виступив наперед, але потужний удар гіганта не залишив йому шансів. Він впав, охоплений болем і слабнучи на очах у Мордрака. Воїн, побачивши падіння свого друга, впав у відчай. Він кинувся до Едварда, сподіваючись врятувати його, але було вже занадто пізно. Едвард, лежачи у кривавому снігу, з блідим обличчям, встиг лише прошепотіти прощальні слова своєму другу.

— Брат... пам'ятай мене у своїх перемогах, — видихнув він, і його очі закрилися назавжди.

     Мордрак, обіймаючи тіло Едварда, відчував, як його власне серце розривається від болю і горя. Втрата близького друга була нестерпною, і в той момент у Мордрака з'явилася нова мета — помста за Едварда. Жага помсти наповнила генерала неймовірною силою. Він піднявся, обличчя спотворене гнівом, і кинувся в бій із ще більшою люттю. Кожен його удар був наче вибух гніву і скорботи, він став невгамовною силою на полі бою, нищачи все на своєму шляху. І хоча Мордрак виніс перемогу над гігантами, в серці його залишилася нестерпна порожнеча від втрати близької людини.

     У вирі гніву, сповнений рішучості помститися за смерть свого друга, Мордрак перетворився на живу зброю війни. Він рушив вперед, немов невгамовний воїн, прокладаючи свій шлях крізь натовпи демонів, що вирували навколо. Його меч, який світився від гніву і помсти, ставав смертоносним вихором серед ворогів. Кожен його удар був потужним і невідворотним, він розсікав демонів навпіл, залишаючи за собою купи мертвих тіл. З непохитною рішучістю, Мордрак дістався до воріт башти магів. Він зібрав усі свої сили та з усієї сили вдарив своїм мечем по воротах.