Роберт Грін - 48 законів влади

вони прагнутимуть реваншу з тією ж неминучістю, з якою день змінюється ніччю. Нерозумно чекати, доки вони викладуть свої карти. Імператриця У теж зрозуміла, що тоді буде запізно.

Будьте реалістами: доки довкола вороги, ви не почуватиметесь у безпеці. Пам’ятайте уроки історії, мудрість Мойсея і Мао: ніколи не зупиняйтеся на півдорозі.

Це, звісно, питання не вбивства, а вигнання. Знесилені й назавжди вигнані з двору, вороги не заподіють вам шкоди. У них немає надії на відродження, щоб завдавати вам болю інсинуаціями. Якщо ж немає змоги вигнати їх, принаймні зрозумійте, що вони змовляються проти вас, і не ловіться на вдавану приязність. Єдина ваша зброя в такій ситуації — обачність. Якщо не вдається вигнати ворогів одразу, ретельно сплануйте наступну нагоду.

Образ: гадюка, причавлена ногою й іще жива, відповзе і вкусить, уприскуючи подвійну дозу отрути. Залишений поруч ворог подібний до напівмертвої гадюки, якій ви даєте відживитися. А отрута з часом стає сильнішою.

Авторитетна думка: Варто зважити на те, що людей слід або пестити, або знищувати. Через невелике поранення вони помстяться, а за велике — ні, тому ранити треба так, щоб не боятися помсти. (Нікколо Мак’явеллі, 1469—1527 рр.)

Зворотний бік

Знехтувати цим законом можна лише у виняткових випадках, але часом краще нехай вороги самі себе знищать, ніж ви будете цим перейматись. У військовій справі, наприклад, хороший генерал знає, що військо, загнане у безвихідь, б’ється затятіше. Іноді краще залишити йому прохід, шлях для відходу. Вояки виснажуються під час відходу й деморалізуються набагато сильніше, ніж після поразки на полі бою. Коли у вас хтось уже на мотузку, а ви певні, що він не відновить свої сили, то нехай уже повіситься. Хай самі себе знищують. Результат буде той самий, але ви почуватиметеся краще.

І нарешті, часом розбитий ворог настільки розлючується, що роками готуватиметься до реваншу. Версальський мирний договір саме так вплинув на німців. Хтось скаже, що після довшого часу краще б виявити поблажливість. Проблема полягає в тому, що вона породжує іншу небезпеку: ворог, який не забув образу, посміливішає й одержить простір для дій. Здебільшого розумніше — знищувати ворога. Якщо вороги планують реванш на потім, будьте обачними й просто добийте їх.

Закон 16.

Використовуйте відсутність для примноження поваги і честі

СУДЖЕННЯ

Завеликий обіг збиває ціну. Що більше вас бачать і чують, то буденнішими ви здаєтеся. Якщо ви вже маєте вагу в групі, то про вас більше говоритимуть під час вашої відсутності, ба навіть захоплюватимуться вами. Треба навчитися визначати час, коли піти. Створюйте цінності, вдаючись до дефіциту.

Порушення і дотримання закону

Каштелян Ґілем де Балон був трубадуром, який за середньовіччя їздив дорогами півдня Франції від замку до замку як галантний лицар і читав вірші. У замку Жавжак він зустрів і покохав чарівну пані дому Ґілелму де Жавжак. Він співав їй свої пісні, читав вірші, грав із нею в шахи, і поступово вона також закохалася в нього. Ґілем мав друга, каштеляна П’єра де Баржака, який подорожував разом із ним і також був прийнятий у замку. П’єр теж покохав пані з цього ж замку — граціозну й темпераментну В’єрнетту.

Якось П’єр і В’єрнетта дуже посварилися. Пані вигнала його, і він звернувся до друга Ґілема по допомогу, благаючи залагодити розрив. Ґілем саме збирався на якийсь час поїхати із замку, але після повернення через кілька тижнів він скористався своїми чарами й помирив П’єра з В’єрнеттою. П’єр відчув, що любов стала ще сильнішою, адже після примирення кохання палає ще сильніше. Що глибша і триваліша незгода, сказав він Ґілемові, то солодше почуття, що приходить із миром і зближенням.

Як трубадур каштелян Ґілем пишався тим, що скуштував усі радощі й прикрощі кохання. Почувши розповідь друга, він теж захотів випробувати радість примирення після сварки. Для цього він удав дуже ображеного на пані Ґілему, припинив писати їй любовні листи, потім раптово покинув замок і не з’являвся навіть на святах і полюваннях. Це доводило пані до люті.

Ґілелма посилала до Ґілема гінців, аби з’ясувати, що сталося, але він завертав їх назад. Він вважав, що все це її розізлить, а йому доведеться перепрошувати, як П’єрові. Проте його відсутність дала протилежний ефект — Ґілелма ще дужче його покохала. Тепер пані достоту переслідувала лицаря, посилаючи гінців і любовні записки. Це було майже нечувано: пані ніколи не переслідували своїх трубадурів. Ґілемові це не сподобалося. Запал Ґілелми, здавалося йому, зашкодив її гідності. Він тепер майже втратив цікавість до свого плану і до своєї пані.

Кілька місяців Ґілелма не мала звісток від Ґілема і здалася. Вона припинила йому писати, і він замислився: може, вона розсердилася? Може, його план усе-таки спрацював? Ну, то й добре! Годі чекати — час на примирення. Він одяг найкраще вбрання, вкрив коня дорогою попоною, вибрав пишний шолом і поїхав до Жавжака.

ВЕРБЛЮД І ПОЛІНА

Перший, хто побачив верблюда,

Утік від нового чуда.

Другий наблизивсь, а третій не ждав

І відразу його загнуздав.

Тут в призвичаєності справа:

Незвичність — для страхів потрава,

Але усе, до чого око звикне,

Таких нерозумінь уникне.

А що вже ми про це згадали,

Згадаймо, як у березі стояли

Два вартових, і раптом бачать:

Щось віддалік пливе неначе.

Хтось мовив — ледь не вмер, —

Що то чи ял… чи вже й брандер…

А там — води ледь до коліна

І хвиля підганя поліно.

Здаля все — жах і люта змова,

А зблизька це не варте й слова.

Жан де Лафонтен (1621—1695 рр.),

Байки (Париж, 1816 р.)

Почувши, що коханий повернувся, Ґілелма поспішила назустріч, вклякла перед ним, скинула серпанок, щоб поцілувати його, і благала про пробачення за те, що викликало його гнів. Уявіть собі його збентеженість і розчарування — план повністю провалився. Вона не гнівалася, вона ніколи не злилася, її тільки поривало кохання, а йому не судилося спізнати радість примирення після сварки. Дивлячись на неї й палко бажаючи відчути жадану радість, він вирішив спробувати ще раз: промовляючи грубі слова і погрозливо жестикулюючи, він відштовхнув її. Вона пішла геть, цього разу присягнувши більше його не бачити.

Наступного ранку трубадур пошкодував про скоєне. Він знов поїхав до Жавжака, але пані відмовилася його приймати й наказала слугам прогнати його — через замковий міст і далі за пагорб. Ґілем утік. Удома він почав плакати, бо припустився жахливої помилки.