Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

Розділ 24

Лев перекидається декількома словами з братом і забирає мене з лікарні на ферму. По дорозі не запитує як пройшла розмова з Данилом і ніяк не коментує моє мовчання. Я вдячна йому за такий вияв тактовності, бо ще самій треба звикнутись з думкою про стосунки з Данилом.

Як тільки приїжджаємо на ферму Лев поринає у свої справи, а мене залишає на одинці. Я роблю собі трав'яний чай і піднімаюся до себе в кімнату. Розпаковую валізу і сподіваюся, що я не зробила помилку погодившись на пропозицію Данила і мені не доведеться через декілька днів збирати цю валізу додому. Цього разу шляху назад вже не буде. Мої емоції ніяк не втихомиряться і щоб хоч якось їх випустити назовні вирішую поділитися останніми новинами з Євою. Подруга буде в шоці від змін в моєму житті. 

Єва не відповідає. Телефоную знову і знову, але безрезультатно. Через деякий час пишу їй в соціальні мережі – так само ігнор. Це не схоже на Єву. З нею зараз не має Лева, а значить вона може бути у небезпеці. Від цієї думки починаю нервувати. Щоб розвіяти свою тривогу вирішую поговорити з Левом. Спускаюся на перший поверх і знаходжу його за ноутбуком у вітальні. 

 — Маєш хвилинку, щоб поговорити? — обережно запитую. Бачу, що він зайнятий, але моя справа не може зачекати, бо хто зна що там з Євою зараз відбувається і чому вона не відповідає на мої дзвінки.

— Лише хвилинку, — неохоче відволікається на мене Лев і переводить погляд на свій наручний годинник, ніби справді буде відраховувати хвилинку. І де ж подівся той тактовний чоловік, яким він був в першій половині дня. 

— Єва не відповідає на мої дзвінки, — кажу те, що мене тривожить.

— А я тут до чого? — питає Лев наче справді не вловлює звʼязок. А я вже була подумала, що хоч в одного з братів Бойченків не має тарганів в голові. 

—  Ти ж мав допомогти Єві розв'язати її проблеми? — розчаровано дивлюсь на чоловіка. Виявляється, що Лев так само як і Данило любить гратися у байдужість та крижане серце, хоча я вже знаю, що насправді він на такий, а ця його реакція це лише маскування. Спробуй зрозумій цих братів.

— Я й допоміг, — роздратовано відповідає. — Нашу справу вирішено. Твоя подруга в Києві, напевне, забула десь свій телефон, а ти панікуєш на рівному місці. 

— Вона не забула телефон, — відкидаю версію Лева. — Єва не звʼязувалася зі мною вчора, а сьогодні не відповідає на мої дзвінки — це недобрий знак ти і сам маєш це розуміти, — з докором дивлюсь на нього. На святкуванні дня народження Данила я помітила, що між ним щось відбувається з Євою, якщо це справді так, то як він може бути таким байдужим? 

— Що ти від мене хочеш? — втомлено продовжує розмову Лев. Добре, що хоч не ігнорує.

— Спробуй зателефонувати Єві.

— Ага, дуже вдала ідея! — іронізує Лев. — Якщо вона не відповідає на твої дзвінки, то чому має відповісти мені? Повір, я останній з ким би хотіла говорити твоя подруга, — ховає очі. Як я й думала, утнув щось як і Данило, а тепер шкодує. 

— То зроби хоч щось! — підвищую голос. Леву явно не подобається ця розмова, але він стримується і не наїжджає на мене. —  Допоможи дізнатися, що з моєю подругою і я відчеплюся від тебе, — промовляю вже мʼякше. З надією дивлюсь на чоловіка.

— Добре, я спробую щось дізнатися про Єву, — нарешті згоджується. — Але якщо я був правий, то будеш мені винна послугу, — додає.

— Домовились, — задоволено усміхаюся. — Вибач, що відволікла від роботи, — згадую про хороші манери. Чекаю, щоб Лев зателефонував кому потрібно і дізнався щось про Єву.

— Можеш не стояти мені над душею, якщо буду мати новини, то я повідомлю тобі, — випроваджує мене чоловік.

— Вважай, що мене вже немає, — біжу до сходів, а Лев знову занурюється в екран ноута. А що коли він лише так сказав і насправді не збирається мені допомагати. Зупиняюся не першій сходинці знизу і дивлюся на нього. Він напевне відчуває, бо одразу піднімає голову.

— Ще щось? — цікавиться.

— Ти ж сьогодні займешся пошуком Єви? — уточнюю.

— Якщо ти не будеш мені заважати і я допишу декілька важливих листів, то сьогодні. І це не пошук, а скоріше перевірка, бо ми не знаємо чи твоя версія вірна — виправляє мене Лев, втомлено потираючи рукою перенісся.

— Може тобі чаю зробити? — хочу якось віддячити йому.

— Якщо готування чаю відволіче тебе і ти нарешті залишиш мене наодинці, то можеш і чаю зробити, — ледь помітно усміхається Лев. Видно я таки трохи перегнула палицю, але головне, що він не сердиться.

— Вибач, я зрозуміла. Ніякого чаю, і я справді вже зникаю, — римую на ходу і повертаюся до себе в кімнату. 

Вмикаю ноут і також беруся за роботу. Проглядаю фотоматеріал з бізнес-зйомок, який надіслали мені колеги для оцінки та затвердження. Схвалюю їхні роботи, як завжди, зробили все красиво та професійно. Настрій хороший і я навіть заглядаю в інстаграм своєї сестри, яку після зради з моїм чоловіком видалила з друзів. Мою увагу привертає останнє фото на її сторінці — рука Лани з позитивним тестом на вагітність. Світлина викладена вчора з коротким, але зрозумілим підписом: «Розпочинається новий захопливий період мого життя». 

В очах зʼявляються сльози. Ця новина боляче ранить, бо коли ми говорили з моїм чоловіком про дітей, то він завжди був проти, аргументуючи це тим, що ми ще надто молоді і не готові стати батьками, а з Ланою видно, що одразу готовий. В мене не залишилось почуттів до Романа, але є образа, котру я ніяк не можу відпустити. Віддала йому не один рік життя: цінувала, підтримувала, кохала, а що отримала натомість? Цікаво, він хоч трішки шкодує про те, що зрадив мене з моєю сестрою чи вже й не згадує, що колись в його житті була наївна Марта, котра лише хотіла бути щасливою поруч з ним. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍