Велена Солнцева - Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева

 Варто було відійти світлому, як я одразу ж почула повні полегшення вигуки, зрозуміло кого саме прагнули знайти, особливо це стало очевидно, коли за мить я побачила слабкий відблиск порталу. Нас не стали чекати.
  Чоловік же навпроти мене був настільки розгніваний, що відразу ставало зрозуміло, через що його свого часу ув'язнили. Мені самій було страшно перебувати поряд, його сила пригнічувала і наганяла жах, а страх це зовсім не те почуття, яке хочеться відчувати, і якщо раніше воно було якимось притупленим, то зараз заграло новими фарбами, чомусь багряно-чорними, прямо як очі цього гада.
-Ти підеш зі мною. – безапеляційним тоном заявив він.
Мені було страшно, але це зовсім не означало, що я не могла спитати.
-Куди?
  Чоловік усміхнувся, показуючи ікла, які зараз наводили на зовсім не райдужні думки.
-А це має значення?
  Значення це мало, але до того моменту, як ліс спочатку підозріло притих, а потім я почула рваний тупіт сотні ніг. Погані підозри відразу ж закралися в душу.
-Слухай, Ар, а ти жить чи нежить? - він питально скинув брову, все ще зберігаючи кровожерливу усмішку на обличчі. - Отже нежить. - зробила невтішний висновок, побачивши перших мерців, які з'явилися із-за дерев.
-Я один із первородних. - вирішив все ж таки просвітити мене гад. - А це темрява.
  Ось зараз був взагалі не час для лекцій, особливо коли он та дамочка у вінтажній сукні націлилася на мої мізки, або що там полюбляють зомбі магічного світу.
-Ти ж некромант, Кетрін. – вирішив нагадати Ар. – Причому досить сильний.
-Це не означає що розумний. - заверещала я, і притулилася до чоловіка, бо його мерці чомусь обминали.
-Стояти. - продзвенів його голос, і все зупинилося.
  Покійники похитнувшись завмерли, віддано дивлячись на первородного.
-А в тебе добре виходить. - була змушена визнати я.
-Шкода, що це не діє на одну дівчину, яка зарвалася. - пробурмотів він, притискаючи до себе однією рукою, а другою щось викреслюючи в повітрі, що розпалилося від магії.
-Ти там що, демона викликаєш? - спитала з підозрою, бо від спеки спина потом покрилася.
-Ти практично вгадала. - видихнув він, роблячи крок уперед, і захоплюючи мене за собою в прірву.
  Падали ми довго, супроводжувані моїм криком і матами, Ар кривився, але стоїчно терпів мій вереск. Приземлилися благо на м'яку траву, в ніс вдарив солодкуватий запах троянд, і трохи терпкий невідомих мені квітів.
-Це де ми? - спитала пошепки, бо синє небо з розсипом багряних хмар мені було незнайоме, як і вершини обсидіаново-чорних гір, що видніються вдалині.
-На сьомому рівні пекла. -відповів Ар, все ще не поспішаючи мене відпускати.
  І поки я в німому здивуванні таращилася на чоловіка, він дивився кудись убік.
  Доріжкою, що вела до великого особняка, йшов біс, справжній, з копитами, хвостом і рогами.
-Пан Архарій, ви повернулися. - радісний вигук змусив здригнутися, бо голосок був мерзенний, наче нігтем по склу. – І їжу принесли.
  А ось ці слова вже змусили прийти нарешті до тями.
-Вам тут їсти нічого? - спитала тихо, але мене почули.
-Людей давно не їли. - Просвітив мене біс. - Після того, як внесли в чорну книгу як зникаючий вид. Але ж господар із поверхні прийшов, а там цього добра валом.
  З підозрою подивилася на Архарія, навіть не здогадувалася про цей бік його гастрономічних уподобань.
-Гшар, досить лякати дівчину. Вдома є хтось?
  Гшар трохи зажурився.
-Нікого немає, ваша матінка благополучно відбула до столиці, батько на радостях пішов у загул.
-Добре, розпорядися підготувати кімнати, ми залишимося на ніч.
  Біс радісно застукав копитами.
-Людині постелити в в'язниці? Там буде надійніше, стіни товсті, ґрати надійні, ніхто не дістанеться.
  Куди я потрапила і де мої речі?
-Я хочу повернутися до академії. - напівзадушено пискнула.
-Наразі там небезпечно. - просвітив мене Архар.
-А тут прям дуже. - прошипіла, зиркаючи на біса, який ледве не пританцьовував.
-Гшар жартує, у нього своєрідне почуття гумору. - І вже звертаючись до біса, сказав. - Нам одні покої.
-Ооо, господар перейшов на екзотику?
   Я ще нікого і ніколи не хотіла так убити, як у цей момент, руки буквально свербіли від ледь пригнічуваного бажання.
-Гшар, ти забуваєшся. Це моя хешара.
  Не знаю що сказав йому Ар, але поведінка біса відразу ж змінилася, він шанобливо вклонився.
-Ради вітати хешару господаря.
  Він швидко віддалявся у бік будинку, а я нарешті змогла відлипнути від Ара.
-Що означає хешара?
-Тобі краще не знати. - і таким тоном це було сказано, що мені захотілося дізнатися неодмінно.
-І навіщо ти мене сюди притяг? - нарешті поставила цілком закономірне питання.
-А ти як думаєш? - зло кинув чоловік, за руку, як маленьку ведучи до особняка, до речі білого і напрочуд гарного, практично потопаючого в квітах, які звисали з усіх балконів і балкончиків, не так я собі уявляла пекло.
-Навіть боюся уявити. - зковтнула, подумавши, що хешара цілком може бути і обзиванням, що замінює поняття жертва.
-Тому що лич у верхньому світі тебе дістане легко, а тут йому прийдеться нелегко, тому що у нас не дуже люблять цих сутностей. - просвітив мене Ар.
-Але як?
  Чоловік мене перервав.
-Як я дізнався? У тебе з-за пояса стирчить некромантський кинджал для особливих ритуалів, причому не звичайний, а кинджал вищої нежиті, який тим презентує їх власник, тим самим укладаючи з ними непорушний договір. - мимохіть доторкнулася до холодної сталі. - І саме через нього ми знайдемо цю гидоту і розірвемо твій з нею зв'язок. Тільки тут у нього набагато менше шансів затягнути тебе назад у лихоліття. До того ж твій контракт із ним був укладений обманом, бо тебе витягнув не він, а моя сила.
  Сказати мені не було чого, відчувала себе повною дурепою, якою за фактом і виявилася, тому мовчки йшла за Аром.