Анна Ліє Кейн - Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн

- Я зможу захистити вас тільки якщо знатиму, що відбувається.

У роті пересохло, а кінчики пальців похололи від уважного співчутливого погляду. Я ніяк не могла зрозуміти що бачу в глибині цих блискучих райдужок. Чи готовий він зрозуміти мене? Або мені просто так сильно хочеться хоч із кимось чесно поговорити про свій тягар, що я готова кинутися назустріч першому зустрічному чоловікові?

Не витримавши, я відвернулась і зробила крок убік. Продовжила шлях, ніби нічого не сталося. Загір легко підлаштувався під мій крок, але відступати не поспішав:

- Якщо ви не хочете говорити заради себе, скажіть заради хлопчика. Він всього лише дитина, яка сама або з чиєюсь допомогою шкодить собі.

Насупившись, я прокрутила в голові цю фразу кілька разів, і мене осяяв здогад.

- Поруч із Локайном ніхто не помирав за останній рік? - запитала по-діловому. Загір здивовано підняв брови, але зіткнувшись з моїм серйозним поглядом, замислився і відповів:

- Один із родичів його матері помер.

- Від чого?

- Старість, - знизав плечима Загір, все ще не розуміючи суті моїх питань, а я продовжувала допит:

- Хлопчик бачив його смерть? Чи був поруч?

- Ні, - похитав головою демон. - Навіть на похорон його не взяли, настільки я пам'ятаю.

Опустивши голову, кілька хвилин дивилася на своє взуття, що повільно ступало лісовою стежкою. Не схоже, що в житті Локайна могло бути багато поганих чи страшних подій. Його батьки забезпечені, люблять сина, живуть у мирній країні та оточені охороною. Що могло піти не так? І чи може мій здогад бути вірним?

Містер і місис Янрі стверджують, що син ніколи не згадував, що бачить щось дивне чи щось чує. Цікаво, а чи дослухалися б вони до його слів? Чи сприйняли б як жарт, чи щось погане?

Чи може хлопчик бути медіумом?

- Гвенето? — Загір втомився чекати та покликав мене. Швидко піднявши голову, я помітила, що ми вже наближаємося до руїн. Зробивши глибокий вдих, я обернулася до співрозмовника і запитала:

- Що ви знаєте про медіумів?

Це питання змусило ректора задуматися. Він нахмурився, полинув поглядом усередину себе, зчепив руки за спиною і повільно відповів:

- Небагато. Лише те, що їх дуже мало і вони можуть спілкуватися з духами. Закономірність народження дітей з такою здатністю не змогли відстежити, адже ген медіуму зазвичай супроводжується вродженою безплідністю, тому неможливо простежити зв'язки між батьками та дітьми, – блакитні очі знову сфокусувалися на мені: – До чого це питання?

Прикривши повіки, затамувала подих, а потім плавно видихнула. Було щось дуже образливе в тому, як просто чоловік сказав те, про що мені було навіть думати гірко. Але я змусила себе підняти голову, подивитись Загіру в очі та зізнатися:

– Річ у тому, що я медіум.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно