Вікторія Стужева - Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева

Частина 31

  Стогін із грудей вирвався сам. Чесно, я навіть не хотіла його видавати!

  Руки чоловіка сильніше стискали мої стегна, а ікла впивалися в шию. А-а-а-а! Чому мені так добре? Адже має бути боляче! Але ні, Альфа знав усі мої слабкі місця, знав, як підірвати мій внутрішній світ на тисячі маленьких осколків, вганяючи їх прямо в моє серце. І чому я його так люблю? Істинний. Незамінний. Улюблений. Єдиний. На секунду бажання здобути перемогу зникло, а замість нього прокинулася щемлива ніжність до чоловіка. Мимоволі я згадала, як починалося наше знайомство... Як він намагався завоювати мене. Хоча це нічого йому не коштувало. Йому достатньо було просто заявити на мене права, але хіба я б добровільно погодилася? Ні, тоді це було б нікчемною мрією. Я ненавиділа цього самовдоволеного засранця! Адже, тільки-тільки приїхала від бабусі, як на тобі! Забрали у власний барліг.

FLASHBACK

  Ліс був не далеко, тож дійшла я швидко і, увімкнувши ліхтарик на телефоні, почала оглядатися. Не знаю чому, але мене завжди тягнуло в такі місцини як парк, ліс або щось схоже. Темні стежки лісу привели мене до величезного дуба, він нібито зачаровував, на вигляд звичайно звичайне, величезне дерево. Але насправді воно було прекрасне. Раптом я почула якісь звуки, нібито хтось стояв позаду...

  Озирнувшись, я побачила величезного чорного вовка! Чорт! Його очі ... це було моторошно ... вони були червоними, коли я глянула в них, по мені нібито пройшовся електричний струм. І я впустила телефон. Вовк почав підходити до мене, а я не знала що й робити...почати захищатися? Або втекти? Швидше за все друге, якою б сильною лисицею я не була, моїх сил буде недостатньо, щоб перемогти цього величезного вовка!

За кілька секунд вовк уже був за кілька сантиметрів від мене, і продовжував підходити дедалі ближче й ближче. - Ну супер Алекса, саме час повірити в бога, і почати читати молитву. Думала я. Але вовк зупинився в 15-ти сантиметрах від мене і застиг. Не знаю чому, але коли я побачила його зблизька, страх почав відступати. Вовк здавався таким гарним, та ще й світив місяць.

  Я дуже захотіла його погладити. Мої руки почали тягнутися до голови цього величезного звіра. Але він лише підійшов ближче ... мда ... що тут взагалі робить вовк? Може від зграї відбився? Я присіла і почала гладити вовка, запитуючи про те, що він тут робить, але ясна річ, звір мені не відповість, але я любила спілкуватися з тваринами.

  Через хвилину я перестала гладити вовка і вже прямувала ближче до дерева, щоб підняти свій телефон. Як раптом переді мною з'явився силует чоловіка... сказати, що я в шоці, нічого не сказати. Мої очі стали круглими.

  Пізніше мій погляд спрямувався вниз...і о Господи! Він же голий..чорт! Алекса! Чому саме твоя дупа шукає пригод? Я швидко відвернулася і чоловік заговорив.

- Можеш не відвертатися, я не соромлюся своєї самки ... кхк взагалім можеш повернутися.
- Емм... вибачте, але ні, не можу. Може вам і нормально...але мені якось не зовсім.
Ззаду пролунав сміх, і вже за секунду я відчула, як на мою талію лягли величезні й теплі руки. Я вже готова була вирватися, але чоловік міцно мене тримав, притискаючи до себе.

-Ч-що...ви собі дозволяєте. Ледве чутно тремтячим голосом сказала я.
- А що, щось не так? - всміхаючись сказав незнайомець.
- Ем, ну як вам сказати, ви голий, я вас зовсім не знаю, та й до того ж не могли б ви прибрати свої руки з моєї талії???
- Ти ж приїжджа, так?
- Д-так...а що це має якесь значення?
- Та ні, просто хочу упевнитися.

  Після цих слів чоловік розвернув мене до себе і однією рукою все ще тримав за талію, а іншою взяв за підборіддя, почав вдивлятися в мої очі... і ось тут-то я і злякалася... коли поглянула на його очі, вони світилися червоними, це дуже лякало.

- Ти боїшся мене?
- Що? З чого ви взяли? - pапитала я, хоча він мав рацію, я його боялася. Але якщо мене чогось і навчили батьки, то це того, що ніколи не можна показувати свій страх.
- Дівчинко, я відчуваю твій запах, відповідно й емоції, ти хіба не знала, що вовки мають чудовий нюх?
- З-знала...

І тут незнайомець почав нахилятися до мене, тримаючи за підборіддя і талію. Я злякавшись, що він хоче мене поцілувати, у чому все-таки мала рацію, з усієї сили штовхнула його і з усього розгону бігла додому.

NOWADAYS

- Так-а! Адам! Прошу... - я намагалася рухатися в такт звірові. Ляпаси з'єднання наших тіл лунали по всьому кабінету. Раніше я соромилася таких порочних звуків... Але зараз, вони лише збуджували ще більше, змушуючи бажати Альфу в стократ сильніше!
Різко штовхаючись у мене до самого упору, він прикував мене спиною до своїх грудей, утримуючи однією рукою за стегно, а іншою пестячи мої груди. Мене вигинало немов ліану, аби більше і сильніше можна було відчути його! Я гарчала, дряпалася і намагалася схопити його за стегна, щоб змусити рухатися далі. Але вовк не піддавався. Мені стало нестерпно важко дихати! Мені потрібно було продовження! Негайно! Незважаючи на те, що він був уже всередині мене, змазки мені здавалося з'явилося ще більше. Я текла так, немов у моєї лисиці тічка!

- Не так швидко, красуне. Не все відразу... - його пальці вщипнули за сосок. Я протяжно застогнала, демони, чому ця ласка відчувалася, як розряд від електрошоку?! - Скажи мені, мила, ти будеш моєю слухняною дівчинкою? Або... мені варто тебе покарати? - тепер на чергу дій стає ляпас.

- Не-е-е-т! Я маю... - але мене обірвали на половині фрази.

- Ні, солоденька моя, це я тебе зараз маю. Маю як свою дружину й особисту суку, - його друга рука лягла на стегно, і він зробив один різкий рух, майже повністю виходячи з мене, і різко вбиваючись назад. А! Усього один рух... Ні, мені потрібно більше! - Чи ти хочеш по ніжному? - провів ребром долоні по внутрішній стороні стегна. Усе, що я могла видати у відповідь - це скиглення. Здається, ніби моє серце зупинилося, а мізки зовсім поплатилися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍