Софі Бріджертон - Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон

— Та що на тебе найшло?! Усе ж було добре! — отямившись, заревів бос. У пошуках опори й підтримки після такого потрясіння він сперся долонею на спинку дивана. У карих очах вирувала вже не пристрасть, а нестримна лють.

— Двоє дітей, три ресторани. Хто першим вдягне каблучку на палець, отримає більший шматок піци, — відрубала я.

Соретті розреготався як справжній психопат. Мабуть, час переміститися ближче до ліфта. Та я ще не закінчила.

— Татко… Тож ти здибалася з татком. А мені не доповіли, не встигли. Трясця. Трясця! — вигукнув він з ненавистю, вдаривши по канапі. — Ліззі… Елізабет, я усе можу пояснити.
Що саме? Ті досліди на вихідних, коли він мав пересвідчитись, що саме моя присутність якнайсильніше бісить Петру й Джаспера? Те, як він запланував після цього звабити мене? У цьому, до речі, він справді зізнався мені вранці. Чи він нарешті хотів розповісти про останню частину його плану: закохати мене в себе і якнайшвидше зробити дружиною, щоб отримати від татка другий ресторан, який вони з сестрою з їхньою нескінченною війною ділили б до самої смерті.

— Не можеш, — заперечила я, з переляком дивлячись на нього. Мабуть, ідея з вином насправді була кепська: Тоні ледь стримував гнів, намагаючись здаватись так само байдужим, самовпевненим й привабливим як завжди. Та він кипів всередині, я це відчувала.

Пальці, що стиснули синю спинку, побіліли.

— Можу. Ти і я. Ми ж ладнаємо одне з одним, хіба ні? То що у цьому поганого? — його голос пом’якшав, повернув свою вроджену мелодійність, чарівність й здатність переконувати, що без трусів мені краще. Соретті швидко опанував себе й розгубленість, якою я вдарила по ньому зненацька.

— Доброго в цьому теж нічого немає. В нас просто був секс, це якщо забути, що ти його теж розпланував, і це не гарантує, що я вийду за тебе. В якому то всесвіті таке взагалі можливо?

— Прошу зауважити, що пропозицію я тобі поки що не робив, — вточнив він.

— Поки що?! — рявкнула я. Й розтрощила другу пляшку, навіть не спитавши її ціну.

Розповісти комусь про це — не повірять. Іноді років сім потрібно терпляче чекати того заповітного питання, морально готувати судженого до нього, навіть іноді панькатися із ним або заплющувати на дещо очі, аж тут одненький разочок п’яні покуйовдились в ліжку, і все, я однією ногою вже місіс Соретті. А іншою — в могилі.

Яке щастя, що пили ми учора не в Вегасі!

— Ну, я придивлявся до тебе.

Скептично примруживши очі, я цокнула язиком.

— Тепер це звучить ще гірше. Й геть кепсько пахне.
— Та ні, — бос гучно занюхав повітря, просякнуте вином як в «Тумані», тільки це його домашня версія, — пахне якраз чудово.

— Невже? Подивися на те, що відбулося, моїми очима: ти затягнув мене до Петри на заручини, потім затягнув у клуб, обпоїв, звабив і все це тому, що ти придивлявся до мене?!

— Невеличкий тест-драйв за взаємною згодою, нічого протизаконного, — навіть коли він дізнався, що мені усе відомо, не полишав спроб викрутитися. Й при цьому закопував себе все глибше.

— Маєш рацію — протизаконне почнеться зараз. Коли ти отримаєш по своїй порожній довбешці цією пляшкою.

Я схопила третю, й також розбила її об камінну полицю. Цього разу червоні бризки втрапили на мою футболку. Та мені було байдуже.

— Та вгамуйся вже! — змахнувши руками, заволав Тоні. — Мене. Ми тестували мене. Сама казала, швабра може не підійти. Ти повинна була спробувати той причандал, на якому тобі кататися до кінця твоїх днів.

— Скільки?!
— Найближчі років десять? — він одразу ж позадкував.

— Йди до біса, Соретті! Ні, до усіх чортів! З них собі дружину й обереш! — кинула я.

Усе, мій гнів вичерпався, лишилась тільки порожнеча у грудях. І втома. Тоні цілковитий ідіот, немає сенсу йому доводити щось чи вбивати у його макітру.

— Припини! Це ідеальний варіант для тебе, Небраско. Гроші, смачна їжа і якісний секс.

— А ще чоловік-недоумок. В нас з Петрою нарешті буде дещо спільне.

— Тільки не влаштовуй з нею клуб по інтересах, гаразд? — попросив він.

— Це був сарказм, — закотила я очі.

— А я казав це серйозно, — ніяк не вгамовувався без п’яти хвилин колишній бос й майбутній небіжчик. — Ось хто, хто ще запропонує тобі щось подібне? Чи ти бачиш своє майбутнє в нескінченному вилизуванні чужих осель до самої старості? Без образ, любонько, та ще років п’ять чи десять, й у білизні перед господарем ти вже не повикрашаєшся.

Дідько! Мама казала теж саме, щоправда, ще благала мене вдягнутися й поводитись пристойно і повернутись додому.

Визнаю, я не маю жодного плану — його появу гальмує кредит за навчання, а майбутнє — темна моторошна невідомість. Та це не значить, що я повинна хапати першого ж ліпшого італійця й за сумісництвом бога сексу, що подарував мені неземну насолоду, й бігти з ним до вівтаря, бо його батько, бачте, обіцяє подружжю зайвий ресторан.

— Не пам’ятаю, щоб ти щось пропонував, окрім свого члена, — сухо огризнулася я, узявши наступну пляшку. Та вона поки вціліла — притиснувши її до грудей, я з презирством, геть докірливо й знавісніло, дивилась на Соретті.

— Тож проблема саме в цьому? Що я вкотре не поговорив з тобою відкрито?

Щось з моїх прохань він таки запам’ятовував, тільки не поспішав виконувати їх.

— Це принаймні показало б, що ти мене поважаєш.
— А ти сумніваєшся? — гмикнув Тоні. — Я казав тобі учора: ти інша, Елізабет. Саме таку дівчину я хочу мати у своєму житті, якщо вже Великий Джо наполягає. Щоб кожен день разом, а не втікати від неї вранці. Й татко від тебе у захваті, і Сильвія також, — так от чому він змушував мене ходити з нею по крамницях — це були оглядини!

— Ти несповна розуму, — винесла я йому вирок. — І дивно, що себе ти поміж моїх прихильників не згадав.

— Ніч в нас і так була вельми промовиста, щоб ти знала напевне, як я до тебе ставлюся, — відчувши, що я заспокоїлась трохи, бос вдався до своєї відомої зброї масового ураження — гіпнотичного акценту.