Герберт Уеллс - Війна світів. Невидимець

кабінету; на письмовому столі й досі лежав під прес-пап’є списаний аркуш паперу, який я залишив того дня, коли відкрився перший циліндр. Я постояв, перечитуючи свою незакінчену статтю про розвиток моральності в зв’язку із загальним прогресом цивілізації. «Можливо, що через двісті років, — писав я, — настане...» Пророча фраза залишилася недописаною. Я згадав, що того ранку ніяк не міг зосередитися і, кинувши писати, пішов купити номер «Дейлі кронікл» у хлопчиська-газетяра. Пам’ятаю, як я підійшов до садової хвіртки і з подивом слухав його дивну розповідь про «людей з Марса».

Я зійшов вниз до їдальні і там побачив баранину і хліб, вже погнилі, і перекинуту пивну пляшку. Все було так, як залишили ми з артилеристом.

Будинок був порожній. Я зрозумів усе безумство таємної надії, яку плекав так довго. І раптом зовні пролунав чийсь голос:

— Це марно. Будинок заселений. Тут, щонайменше, десять днів нікого не було. Не мучте себе даремно. Врятувалися тільки ви...

Я був приголомшений. Чи не я сам висловив уголос свої думки? Я обернувся... Балконні двері були відчинені навстіж. Я ступив до них і визирнув.

У саду, здивовані й перелякані не менше за мене, стояли мій кузен і моя дружина, бліда, без сліз. Вона слабо скрикнула.

— Я прийшла, — пробурмотіла вона, — я знала... знала...

Вона піднесла руки до горла і похитнулася. Я кинувся до неї і схопив в обійми.

Епілог

Шкода, що майже не можу допомогти в розв’язанні питань, навколо яких досі точаться суперечки. Дещо в моїй книзі, безсумнівно, викличе критику. Але мій фах — спекулятивна філософія. Мої знання з порівняльної фізіології обмежуються кількома книжками. Проте Карверові припущення щодо швидкої загибелі марсіан я вважаю майже доведеними, настільки вони правдоподібні. Про це я вже говорив.

Після війни у тілах марсіан було знайдено тільки відомі на Землі бактерії. Марсіани не ховали своїх мертвих, не закопували вбитих людей. Це свідчить про те, що вони не знали нічого про процеси розкладання.

А втім, Карверові припущення хоч і правдоподібні, а все ж таки не доведені.

Ми не знаємо, з чого складається чорний дим, за допомогою якого марсіани знищили стількох людей. Так само ми не знаємо нічого і про генератор теплового променя. Страшні катастрофи в лабораторіях змусили вчених припинити дослідження з цього питання.

Спектральний аналіз чорного пилу показав наявність у ньому невідомого нам елемента, що дає чотири яскраві лінії в зеленій частині спектра. Можливо, саме цей елемент разом із аргоном утворює сполуку, яка руйнує кров.

Знову ж таки, це не доведено. До того ж такі припущення навряд чи цікавитимуть читачів, для яких призначено цей роман. Жодну частинку коричневого накипу, що після зруйнування Шеппертона плив Темзою, не було вчасно досліджено. Тепер це зробити неможливо.

Трупи марсіан порозтягали собаки, і анатомічне дослідження було можливе тільки відносне, я вже говорив про це. Мабуть, усі бачили дивовижний екземпляр марсіанина, який, заспиртований у природничо-історичному музеї, зберігся майже повністю, і численні малюнки, зроблені з нього. Фізіологічні й анатомічні деталі становлять інтерес виключно для фахівців.

Найбільше цікавить зараз усіх землян питання про те, чи не повториться напад марсіан. Мені здається, що ми не приділяємо цьому належної уваги. Марс тепер віддалений від нас, але я вважаю, що вони зможуть напасти знову під час наступного протистояння. Ми, принаймні, повинні бути готові до цього. Мабуть, можна визначити, де стоятиме гармата, яка посилає на Землю циліндри, і постійно стежити за Марсом, щоб напад не був несподіваним.

Циліндри можна нищити динамітом або артилерійським вогнем іще до того, як він охолоне і марсіани виберуться з нього. Також можна застосувати гармати, щоб перебити нападників, коли відкрутиться покришка.

Я гадаю, перший невдалий напад позбавив марсіан значної переваги. Ймовірно, вони й самі це розуміють.

Лессінг припускає, що марсіани висадилися на Венері. Сім місяців тому Венера й Марс перебували на одній прямій із Сонцем, тобто Марс був у протистоянні з погляду спостерігача на Венері. Незабаром на неосвітленій частині планети з’явився яскравий хвилястий слід, і майже відразу відбилася така сама хвиляста пляма на фотографії Марса. Легко помітити, якщо придивитися уважно, що вони надзвичайно схожі.

Чи загрожує нам новий напад, чи не загрожує, ці події великою мірою змінили наші погляди на майбутнє.

Ми знаємо, що Земля не така вже й безпечна, і ми ніколи не будемо знати, яке добро чи горе звалиться на нас із просторів Всесвіту... Може, той напад марсіан був призначений для нас долею, яка дбає про нас? Цей напад позбавив нас легковажності й беззаперечної віри в майбутнє, адже це часто призводить до занепаду, збагатив нашу науку, сприяв ідеям єднання!

Можливо, марсіани теж стежили за долею своїх першопрохідців на Землі і, зробивши висновки з прикрого досвіду, знайшли безпечніший об’єкт колонізації — Венеру?

Хай там як, а люди, безумовно, ще протягом багатьох років стежитимуть за Марсом, і летючі зірки ще довго лякатимуть мешканців Землі.

До появи марсіанського циліндра всі вважали, що у космічному просторі, за межами нашої планети, життя немає. Тепер ми вже прозорливіші, наш розум сягнув далеко вперед. Якщо марсіани досягли Венери, на це здатні й люди. Коли повільне охолодження Сонця зробить Землю непридатною для життя (а колись же це таки станеться!), може, нитка життя, що почалася тут, перекинеться на іншу планету і вкриє її своєю мережею? І, може, ми будемо першопрохідцями, що заселять її?

Я уявляю, як із крихітної Землі, розташованої в Сонячній системі, життя поступово поширюється по всіх незаселених просторах Всесвіту...

Але це далека мрія. Може статися й по-іншому. Можливо, перемога над марсіанами — тільки тимчасова. Можливо, майбутнє належить їм, а не нам?

Мушу сказати, що страшні небезпеки, які довелося пережити, породили в мені почуття непевності. Буває, що, сидячи у своєму кабінеті й пишучи при світлі лампи, я раптом бачу, як унизу горить нещодавно зелена долина, відчуваю, що будинок порожній і покинутий. А інколи я йду по Байфліт-роуд, повз мене проїжджають екіпажі, робітники на велосипедах, різники на візках, діти біжать до школи, і раптом усе вкривається туманом, і мені ввижається, що ми з артилеристом знову крадькома йдемо у спеці й тиші і що саме ця реальність справжня... А то сниться мені чорний пил, що вкриває спорожнілі вулиці й понівечені, пошматовані, обгризені собаками трупи, які щось бурмочуть. Потім до мене приходять дивні людські подоби, що згодом розпливаються, і я прокрадаюся в темряві, почуваючись холодним і розбитим.

Я