Жюль Верн - Париж двадцятого століття

справі»). Не треба забувати, що «Париж двадцятого століття» орієнтувався на дорослу аудиторію і не був комічною забаганкою на кшталт, приміром, творів Альбера Робіда, які той написав кількома роками пізніше («Двадцяте століття», «Електричне життя» і т.д.). У представленому тексті персонажам Верна бракує достовірності (недолік, що у деяких персонажах письменника повторюватиметься протягом усієї його літературної кар’єри). Ймовірно, Етцель відчув, що має справу з текстом, який позиціонує себе як щирий, серйозний, ба навіть трагічний твір, авторові якого цього разу забракло таланту та який, хай там як, не відповідав літературному образу, створюваному видавцем для молодого письменника.

Дата написання

Як ми вже бачили трохи вище, Мішель Верн вважав, що роман «Париж двадцятого століття» був написаний іще до зустрічі батька з Етцелем. Це мало б означати, що після публікації «П’яти тижнів на повітряній кулі» (17 січня 1863 року) автор запропонував видавцеві написаний раніше твір. Але ж якщо уважно прочитати наведений вище уривок листа з відмовою Етцеля, написаного, очевидно, у період часу між публікацією «П’яти тижнів» («Це набагато гірше за „П’ять тижнів на повітряній кулі“ [...] Читачі могли б подумати, що „Повітряна куля“ — всього лише щаслива випадковість [...]») та роману «Подорожі і пригоди капітана Гатераса» («Але я маю „Капітана Гатераса“ [...]»), що його почали друкувати 20 березня 1864 року у першому випуску Етцелівського «Журналу для Просвіти та Відпочинку», це наштовхує на думку про те, що рукопис роману «Париж двадцятого століття» не датується періодом до зустрічі Верна з Етцелем. Прочитаймо ще раз уривок з листа: «Що мене дивує, так це те, із яким запалом, немов вас підштовхував на це диявол, ви взялися за таку болісну, таку неживу тему». Аби Етцель мав змогу написати слова «із яким запалом, немов вас підштовхував на це диявол», він повинен був знати, скільки часу Жуль Верн присвятив написанню цього твору. Ймовірно, кількома місяцями раніше (після публікації «П’яти тижнів...») Верн запропонував Етцелю свій проект; загалом видавець на нього погодився, а невдовзі після цього (на думку Етцеля — надто швидко) Верн уже передав йому готовий рукопис.

Хай там як, але рукопис містить у собі історичні елементи (дати, політичні події), які не дозволяють нам стверджувати, що роман був написаний до 1863 року. До слова, саме ця дата фігурує в рукописі стосовно Громадянської війни у Сполучених Штатах Америки.

Прелюдія жуль-вернівського світу

Серед усіх текстів Жуля Верна, що з’явилися на світ після 1863 року, найбільше аналогій з романом «Париж двадцятого століття» має, без сумнівів, коротка жартівлива новела «Ідеальне місто»[135], незважаючи на глибоку різницю між двома цим творами. Перший з них — роман, що його дії відбуваються у 1960-х роках і в якому, по суті, йдеться про майбутнє; другий є фантастичною розповіддю, у якій прогулянка автора своїм гарним містечком Ам’єн у 2000 році є своєрідним засобом висвітлення недоліків міста у 1875 році. Майбутній міський радник[136] таким чином розважається і веселить свою аудиторію. Однак Жуль Верн явно черпає ідеї для своєї промови з рукопису «Парижа двадцятого століття», якому відмовили у публікації: автор був упевнений у тому, що з ним більше нічого вдіяти не можна.

Ось деякі приклади таких аналогій:

«Париж двадцятого століття»:

«Ходять чутки, що на підставі рішення, прийнятого генеральною асамблеєю акціонерів, з 1962 навчального року філологічні факультети буде ліквідовано. [...] Кому є діло до цих греків і латинян, придатних хіба що до того, аби позичити термінам сучасної науки декілька коренів! [...]»

«Ідеальне місто»:

«Ось уже принаймні сто років, як у Ліцеях не викладають ані латини, ані грецької! Програму освітніх закладів обмежили вивченням суто техніки, торгівлі та промисловості! [...]»

«Париж двадцятого століття»:

«— А вчора! Буквально вчора! Horresco referens, вгадайте, друзі мої, якщо, звісно, наважитесь, як інший переклав такий рядок з четвертої книги Георгік:

immanis pécans custos...

[...]

Gardien d’une épouvantable pécore»

«Ідеальне місто»

«Чи знаєте ви, як у контрольному перекладі для іспиту на ступінь бакалавра найсильніший кандидат переклав:

Immanis pécans custos?

— Ні.

— А так: Gardien d’une immense pécore[137]».

До слова, одна з новел юнацького періоду Жуля Верна, «Маркіз Ансельм де Тійоль одружується»[138], яка тривалий час залишалася невиданою, містить безліч цитат із поезій Вергілія, що їх згадує юний маркіз під час бесід зі своїм наставником Назоном Параклетом.

Разом з тим рядок «immanis pécaris custos, immanior ipse», певно, вельми подобався Жулю Верну, адже письменник втретє використовує його в XXXIX розділі роману «Подорож до центру Землі» [у доповненій його версії 1867 року), в епізоді, коли посеред стада гігантських чотириногих створінь дослідникам центру Землі вбачається геть неймовірна жива істота.

Але повернемося до «Ідеального міста». В цьому оповіданні знаходимо тему електричного концерту, що фігурує також у XVI розділі роману «Париж двадцятого століття», лише з тією різницею, що якщо у першому з названих творів, в епізоді, коли піаніст давав концерт у Парижі, «його інструмент електричними проводами було під’єднано до піаніно Лондона, Відня, Рима, Петербурга, Пекіна» і, звісно ж, Ам’єна, тоді як у другому «Двісті піаніно, за угорським проектом поєднані між собою за допомогою електричного струму, водночас слухались руки одного-єдиного музиканта!» І все це — перед десятитисячною аудиторією та з «оглушливим гуркотом». У першому випадку, як бачимо, мова йде про передачу музики на відстані; у другому — про підвищення потужності самого музичного інструмента.

«Париж двадцятого століття» та «Ідеальне місто» пов’язані між собою іще двома музичними темами: засиллям какофонічної музики, що бере гору над музикою традиційною, та натхненних наукою музичних пасажів («Тілор’єна, або Фантазія на тему Перетворення карбонатної Кислоти на Рідину» у «Парижі двадцятого століття» та «Фантазія квадрату гіпотенузи ля мінор» в «Ідеальному місті»).

Два інші вернівські міста, які ми могли б порівняти з описом Парижа в представленому творі, — це Мільярд-Сіті в романі «Плавучий острів» (1895) та Центрополіс (або Юніверсал-Сіті, згідно з виданнями) в новелі «У році 2889[139]», що її написав Мішель Верн за згодою батька і яку той пізніше передивився.

Дія роману «Плавучий острів» розгортається у невизначену епоху («Протягом цього року — важко визначити, якого саме в найближчі три десятиліття», розділ I[140]). Мільярд-Сіті, столиця Стандарт-Айленду, штучного острова мільярдерів, має кілька паралелей із «Парижем двадцятого століття» (приміром, «електричні ліхтарі», що заливають вулиці своїм світлом, розділ VII]. Проте вважаємо за необхідне зазначити, що цей роман був написаний приблизно тридцятьма роками пізніше за «Париж двадцятого століття».

Американська метрополія