Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Глава 32.

     Дівчина відчула, як нещодавній стрес відгукнувся у ній нудотою, проте переборовши це неприємне відчуття, Емма продовжувала вдивлятись у вікно.
   Стемніло. Перші ліхтарі осяяли прибудинкову теріторію. Емма ні на жарт хвилювалась за Святослава, який і досі знаходився у темному лісі.
   Спустившись униз, Емма почимчикувала на кухню розповісти господарям будинку, що Святослав пішов прогулятись і досі не повернувся.

   Святослав увімкнув ліхтар на телефоні і посвітив ним у різні боки. Усе виглядало однаково, та щей сніг почав падати. Знайти б доріжку… сліди і все буде гаразд,… але сніг потроху усе засипав. Бовдур! Це ж треба було аж сюди добрести?! Вже не лише темно, а і холодно. Руки та ноги геть задубіли… усе обличчя щіпає від морозу і від нещодавніх сліз.
   Святослав витер обличчя, узяв свої думки під контроль, і примружившись, почав світити у різні боки… можливо він знайде вихід,… а можливо і ні… Але про таке він думати не хотів, тому похитавши головою, - прогнав геть такі нерадісні думки.

   Емма стояла біля каміна… задумлива… збентежена… самотня… Її поглинули тривоги та нерайдужні думи: ліс;… вовки;… голодні вовки;… сніг;… мороз… Святослав там геть один. Її серце здавалось забулось, як битись. Щоб не плакати, вона ні з ким не розмовляла, іноді усміхалась і хитала головою. Добре, що хоч зараз Микита та Натоалочка вийшли з вітальні. Павло тим часом був на вулиці… пішов шукати Святослава.
   Емма почула, як скрипнули двері. Швидко вибігши у коридор, вона мріяла побачити Святослава,… але ні… його не було.
   — Шукав, шукав, але його ніде нема. Я не знаю куди від пішов, в якому напрямку. — Обтупуючи чоботи після снігу, пояснив Павло. — Зараз одягнусь тепліше, візьму ліхтарик і піду знову шукати Святослава.
   — Боже… Боженьку… що робити? Що? — Емма закрила рот долонями.
   — Не хвилюйся Еммо, він його знайде. — Мовила Злата, шкутильгаючи, та підходячи до них.
   — Злата права. Я допоможу шукати Святослава і ми його швидко знайдемо. — По-доброму усміхнувшись, додав Микита.
   — Дякую. Дякую. — Емма крізь сльози усміхнулась.
   Двоє чоловіків пішли одягатись, Злата та Наталочка пішли заварювати чай, а Емма почимчикувала на своє місце біля каміна.
   У кімнату увійшов Бажан, наполохавши Емму.
   — Привіт. — Його чиста усмішка, як завжди чекала на відповідь.
   Емма натягнуто усміхнулась і промовила:
   — Привіт.
   — Чому одна? — запитав хлопець і підійшов ближче.
   Емма зрозуміла, що він і Аліса не знають, що сталось. Проте пояснювати щось… у цю хвилину… зараз – вона не хотіла.
   — Просто… стою… міркую… — мромимлила нерозбірливо Емма.
   — Можна поміркувати і у іншому місці. — Він широко усміхнувся.
   — Не зрозуміла… — Емма розгубленно дивилась на Бажана, дійсно не розуміючи, до чого він веде.
   — Емм, я бачив джакузі… ти б не хотіла трішки релаксу? — Бажан широко усміхнувся, чекаючи на позитивну відповідь.
   Емма очманіла. Нічого собі пропозиція! Якщо б Бажан знав, що було у тому джакузі – він би зараз очманів, як вона.
   — Дякую, Бажане,… але ні. — Емма мило усміхнулась і додала. — Я тут не сама, тому… прошу, - не пропонуй мені більше такого. Мені це лестить… ти гарний хлопець, але я кохаю іншого.
   Святослав і Аліса стояли за стіною та все чули. Аліса стиснула кулаки, та митю кинулась бігти по сходинках наверх. Почувся лише гуркіт дверей.
   Святослав стояв і усміхався. Емма кохає його. Кохає. Вона ніколи не зрадить йому. Проте, Емма зараз гадає, що Аліса заманила його в свої сіті,… але це не правда. Він не бачить жодної жінки перед собою… у своїй уяві… думках та серці, - окрім Красуні з перчиком. Йому треба це довести.
   Святослав обережно… крок за кроком, почав відходити від стіни. Не роблячи галасу, він піднявся до їхньої спальні.
   Бажан опустив голову, коли побачив, як очі Аліси наповнились сльозами. Він завдав болю людині, яку кохає і не знає, як повернути.
   — Еммо, вибач за те, що я запропонував. — Він голосно ковтнув і з болем в очах, пройшов до виходу.
   Емма стояла в ступорі і нічогісінько не розуміла. Що з ним? Що за дивна реакція?!
   — Нічого… — тихо мовила вона.
   Емма втомилась… у душі була повна пустка… вона хоче побачити очі Святослава… відчути його запах… і знати, що він поруч і, що з ним усе гаразд. Вона розвернулась і почимчикувала сходинками до їхньої спальні, щоб дивитись у вікно, - і чекати… чекати на нього.
   Відчинивши двері у кімнату, Емма заклякла.
   — Привіт, Ем… — лагідний голос промовив до неї.
   Емма нічого не сказала, вона просто влетіла до кімнати і кинулась в його обійми, цілуючи кожен сантиметр його обличчя.
   — Де ти був? Тебе шукав Павло…. Боже! Вони ж з Бажаном йдуть тебе шукати… — сполохалась вона, але не припиняла обіймати його за шию.
   — Ого! Пошукова служба! — засміявся він.
   — Тобі смішно?! — вона відступила на крок і її маленькі кулачки забили його в груди. — Як ти міг піти сам у ліс?! Ти зовсім розуму немаєш?
   Її великі очі швидко закліпали, змушуючи зупинитись сльозам,… але вони не хотіли слухатись, все бігли по щічках… і бігли.
   — Ем… Я сам злякався, коли опинився так далеко… ледь знайшов дорогу. — Виправдання були схожі на відчай, на страх та на сповідь: — Я боявся, що не побачу тебе більше.
   — Ти бовдур… ти… ти… — вона крізь сльози мовила: — я ледь не збожеволіла. Я могла тебе втратити. — Емма всілась на ліжко і закрила обличчя руками.
   Святослав присів біля неї. Він так хотів забрати її біль.
   — Зі мною все добре… я тут… просто змерз. — Він поклав свої холодні руки на її коліна і вона сіпнулась.
   Забравши руки з обличчя, вона промовила:
   — Швидко у душ! А я приготую чай і скажу усім, що екстрені пошукові дії – відміняються. — Емма трішки усміхнулась.
   — Може у душ – разом? — спокуслива усмішка і грайливий вигин брови, - говорили про спекотні плани Святослава.
   — Я хвилювалась,… але я не можу забути поцілунок твій та Аліси. — Мовила вона і швидко підвівшись, пішла геть з кімнати.
   — От уперта! — засміявся він.
   Святослав згадав розмову Емми ти Бажана і йому одразу стало тепліше.
   Вставши з колін, він роздягнувся і пішов у душ.

   Емма стояла у кухні та ділилась з усіма радісною новиною. Доки заварювався чай для Святослава, Емма перебирала думки… відчуття… Вона раділа… Дякувала Богу за порятунок коханого… її серце знову ожило… знову стукає та тішиться. Її Святослав здоровий… і тут… у її серці і ліжку… Він поруч.
   Повернувшись у кімнату, Емма побачила Святослава у ліжку… він спав, як мале, безтурботне маля. Він був геть виснаженим цим довгим вечером, так само, як і вона.
   Поставивши чашку на тумбочку, Емма роздягнулась, але не наважилась лягти оголеною. Одягнувши чорну нічну мереживну сорочку, Емма вляглась у ліжко на свою частину… раніше цієї «фантомної» межі не було…
   — Святославе… — прошепотіла вона.
   — Що? — невідкриваючи очей, запитав він.
   — Випий чаю з медом, щоб не захворіти. — Так само тихо додала дівчина.
   Він розплющив очі та примружено подивився на Емму.
   — Давай.
   Емма простягла чашку з гарячим напоєм і усміхнулась. Взявши до рук чашку, Святослав зробив декілька ковтків гарячої, смачної рідини.
   — Випив? Давай я поставлю чашку на тумбочку.
   Святослав віддав їй порожню чашку і широко усміхнувся, посовуючись до неї.
   — Дякую. — Промурликав він, але усмішка занадто видавала себе, говорячи про його плани на ніч.
   — На здоров’я. — Вона поставила чашку і нібито не помічаючи його погляду, повернулась до нього спиною та побажала: — Гарної ночі.
   — Ем… кохана… — його руки притягнули її до себе.
   — Святославе… не треба… — Емма намагалась звільнитись, але все було марно. — Гарної ночі. — Повторила вона.
   — Завдяки тобі і завдяки моїм фантазіям – ніч буде гарна. — Усміхнувшись, він додав: — Я завітаю до тебе у сни,… а міг би втілити усі твої бажання наяву.
   — Спочатку постукай. — Вона ще раз спробувала звільнитись, але спроба знову не увінчалася успіхом... Хоча… хіба – це успіх звільнитись з обіймів, у яких і є її Рай… Ні, - це навпаки, - програш. Вона хоче бути в його обіймах. І залишиться у них… сьогодні уночі… і назавжди.
   Ніч для обох – буде, як скуштувати червоного перчика. Пожежа,… яку може вгамувати лише ваніль… завтра... З цими думками обоє заснули в найріднішому місці – одне біля одного… в обіймах одне одного.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно