Джеймс Олiвер Кервуд - Бродяги Пiвночi (збірник), Джеймс Олiвер Кервуд

свіже повітря, до життя. Він міцно зціпив свої щелепи, знаючи, що вдих — це смерть. На суші він міг би звільнитися від Щербатого Зуба без зайвих зусиль, але під водою хватка старого бобра була смертельнішою, ніж ікла рисі на суші. Навколо бійців раптом звирувала вода — це кружляв поряд ще один бобер. Якби він прийшов на допомогу Щербатому Зубові, Казанові недовго було б боротися.

Але природа, певно, ніколи не передбачала такого бою: Щербатий Зуб проти ікластого звіра. Тепер старий патріарх не мав особливих підстав тягти Казана вниз. Мстивим він не був, спраги крові й смерті не мав. Зрозумівши, що тепер вільний і що цей дивний ворог уже двічі нападав і жодного разу так і не завдав особливої шкоди, бобер послабив хватку. Це було саме вчасно для Казана. З чималим трудом піднявся пес на поверхню води. Усе ще борсаючись, бувши майже весь у воді, Казан, на щастя, зміг зачепитися за тонку гілку, що стирчала з греблі. Це дало змогу схопити ковток повітря та викашляти з легень воду, що мало його не згубила. Десять хвилин тримався він за гіллячку, перш ніж наважитися доплисти до суші. Коли він досяг берега (до нього було недалеко), то почувався геть виснаженим, так, наче хтось вичавив із нього всю силу. Його кінцівки тремтіли, щелепа відвисла. Його розбили — розбили дощенту, упень. І хто? Істота без ікл — ось що було найгірше. Казан чітко усвідомлював усю вагу приниження. Промоклий до кісток, пішов він крадцем до вітролому, ліг на сонці й став чекати Сіру Вовчицю.

У дальші дні пристрасне бажання знищити бобрів, що стали довічними ворогами, у Казана лише росло. Щодня гребля все ширшала й міцніла. Ставок значно збільшився у площі, рівень води піднімався щодоби, дійшовши впритул до вітролому, де було лігво Казана й Сірої Вовчиці. За тиждень чи два, якщо бобри й далі працювали б у такому ж дусі, дім Казана й Сірої Вовчиці опинився б на маленькому острівці посеред затопленого болота.

Тепер Казанові полювання було не в радість, на лови він ходив лише через потребу харчуватися. Без угаву шукав пес можливості вистежити й розтерзати хоч якогось необачного одноплемінника Щербатого Зуба. За два дні після битви під водою йому вдалося підстерегти одного великого бобра, що підійшов надто близько до верболозу. На п’ятий день двоє молодих бобрів бродили мілководдям біля вітролому. Казан несподівано накинувся на них і порвав на шматки. Після цих успішних для Казана нападів бобри почали працювати переважно вночі. Та це було лише Казанові на користь, бо він був нічним мисливцем. Кожної з двох дальших ночей він убив по боброві. Таким чином, як рахувати й бобренят, пес учинив розправу над сімома тваринами. Аж тут до греблі прийшла видра.

Ніколи ще Щербатий Зуб не опинявся між двома такими лютими, смертельними ворогами, як тепер. На березі господарював Казан. Через його швидкість, відмінний нюх, схильності й досвід бійця на суші бобер шансів вижити не мав. Та у воді ще більшу небезпеку становила видра. Ця бестія прудкіша за швидку рибу, яку бобер ловить як їжу; її зуби — не зуби, а сталеві голки; схопити її неможливо — така вона гладка й слизька. Видра зовсім не відзначається жадобою крові, та на всій Півночі не знайти більшого ворога для бобрового племені, ніж вона; навіть людина не зрівняється в цьому з видрою. Ця маленька тваринка наче пошесть. Скрізь, де б вона не побувала, лишає по собі смерть і руйнування. Особливо небезпечна видра взимку. У цей час вона не штурмує боброві гаті, ні. Видра легко робить те, на що здатна людина лише за допомогою динаміту, — пройму крізь гать. Тоді рівень води швидко падає, крига лускає, а боброві нори залишаються поза водою. Як наслідок, бобри помирають від голоду й холоду. Вода захищає боброві нори від морозів, а через осушення ставка температура в сорок чи п’ятдесят градусів під нулем швидко проникає всередину й убиває тварин за декілька годин. Хоч бобер і має густе хутро, та холоду боїться, як і людина. Тож вода біля його дому протягом усієї довгої зими потрібна так само, як вогонь для дитини.

Але це було літо, тож тепер Щербатий Зуб і його колонія не надто переймалися через видру. Збиток через пройми у греблі, звісно, буде, але трохи праці — й усе можна поновити, а про без’їжжя й холод узагалі не йдеться. Два дні видра обдивлялася греблю, глибоко пірнаючи у воду ставка. Казан вважав, що то бобер, і марно намагався її переслідувати. Видра недобрим оком дивилася на Казана й трималася від нього подалі. Ніхто з них і не здогадувався, що вони одне одному союзники. А бобри тим часом і далі працювали, виявляючи ще більше обачності. Вода в ставку тепер піднялася до такого рівня, коли можна було починати спорудження трьох нір. На третій день проявився інстинкт руйнування видри. Вона почала досліджувати греблю аж до самісінької основи. Слабке місце в конструкції шукати довелося недовго. Зразу ж видра гострими зубами й маленькою довгастою головою почала розбирати п’ятифутову стіну греблі. Цаль за цалем вона без утоми рила та гризла цемент із намулу й гілочок, оминаючи товсті стовбури. За шість годин роботи видрі таки вдалося зробити семицалевий у поперечнику отвір.

Потік води ринув зі ставка, ніби запрацювала гідравлічна помпа. Казан і Сіра Вовчиця в цей час нишпорили верболозами на південному боці ставу. Вони почули, як потік-гуркотій більше й більше розриває пойму, а тоді Казан побачив, як на верхню частину греблі заскочила видра, струшуючись, як величезний водяний щур. За півгодини рівень води у ставку помітно впав, тиск води все більше руйнував греблю. Ще за півгодини біля входів у нори стояв бруд, а самі нори були вище за рівень ставка. І лише тепер до Щербатого Зуба дійшло, що вода відступила, і він здійняв тривогу. Ватажок був переполошений усмерть, і дуже скоро кожен бобер у колонії заметушився. Вони стрімко перепливали від берега до берега, не звертаючи на заборонну межу жодної уваги. Щербатий Зуб і найстаріші робітники кинулися латати греблю. Тоді видра, гаркнувши, плюхнула, мов спалах, у воду й поплила вгору за течією. Що швидше мілів став, то більше хвилювалися бобри. Про Казана й Сіру Вовчицю вони не пам’ятали.

Кілька молодших членів колонії вилізли на протилежний берег. Казан, тихесенько дзявкнувши, уже був готовий скочити на них з верболозу, коли неподалік його засідки, бабраючись