Збігнєв Ненацький - Нові пригоди самоходика, Збігнєв Ненацький

І Орнітолог, бо це ж він відповідав на посвист дудки, побіг через лісок з таким шумом і тріском, наче це біг не один чоловік, а слон, який трощив усе по дорозі.

— Хто це? Що там таке? — лунали вигуки хлопчаків.

Я скористався хвилиною, коли вони завагалися. І кількома стрибками вибіг їм назустріч. З розгону звалив якогось хлопчака. Перескочивши через нього, кинувся туди, звідки з тріском сунув Орнітолог.

— Утікають! — вереснув Чорний Франек.

Інші хлопці й собі галасували. Дівчата верещали.

Ніхто з ватаги не зрозумів, що Немо скочив у воду. Помітили тільки мою втечу і гадали, що Немо все ще ховається з краю півострова. Вони метнулись туди.

Тим часом до піщаного мису причалив човен, з якого вистрибнули двоє хлопців і загасили ліхтарик, що його покинув Немо. Запала темрява, хтось, подумавши, що то Немо, кинувся на свого. Хлопці зчепилися між собою з нелюдським галасом.

Збігло чимало часу, поки врешті припинилася та колотнеча і вони збагнули, що серед них немає Капітана Немо.

— Утік водою, — почувся голос Франека. — Ви четверо сідайте в човен і освітіть ліхтариками озеро. Він не міг відплисти далеко. А я з рештою подамся шукати того другого.

У темряві я наткнувся на Орнітолога.

— Це я! Це я! — кричав я, щоб у темряві він не подумав, ніби це хтось інший.

Він зупинився, голосно відхекуючись. Був озброєний сучкуватою палицею.

— Ух-хе, все ж ви врятувалися. Чого вони від вас хотіли?

— Ішлося не про мене, а про Капітана Немо. Вони хотіли спіймати його.

На розмову не було часу. На нас уже наступала ватага, що обшукувала край ліска.

— Ходімо звідси, — шепнув я. — Вони, мабуть, дуже розлютилися, бо Немо втік.

Не кваплячись, обережно ми пробралися крізь молодий лісок аж до табору Орнітолога,

— Закурите? — Орнітолог вийняв з кишені пачку цигарок.

Ми посідали перед його трикутним наметиком. Тремтячими від нервування пальцями я витяг з пачки цигарку.

— Побоююсь за Немо, — сказав я. — Не знаю, чи пощастило йому втекти.

Орнітолог подав мені вогню.

— Таки моя дудка на щось придалася? — засміявся він.

— Авжеж, — погодився я. — Може, ви майстер чорної й білої магії?

— Не майстер, а лише підмайстер, — скромно сказав він. — Загадку, зрештою, легко розгадати. Я вже лягав спати, коли почув у лісі якісь голоси. Це мене стурбувало, бо тут уночі завжди безлюдно. Я вирішив трохи роздивитись навкруги і побачив, що через ліс до мису крадеться чималий гурт хлопчаків і дівчат. Пішов обережно за ними, а потім почув голос дудки.

Я підвівся з землі.

— Треба вже повертатись. Потерпаю за Капітана Немо. Це я підвів його під небезпеку.

Ми пробралися через лісок і вийшли на мис Судака. Ватаги вже там не було. На березі озера панував спокій.

— Правду кажучи, я не дуже розбираюсь у всіх цих дивних справах, — звернувся до мене Несправжній Орнітолог. — Це озеро повинно зватися Диявольським. Увесь час тут відбуваються якісь бійки, підступи, напади. Як не гарцери з бешкетниками, то ті з гарцерами. Як не Капітан Немо, то таємничий тип з автомашиною, що плаває по воді, наче моторка. Якісь пастки, засідки, леви.

— Якийсь Несправжній Орнітолог, — підхопив я. — Бо ж немає пташки ківіка. Марта викрила вас.

— Чого ви чіпляєтесь до мене? — обурився він. — Ви вірите тій дівчині тільки тому, що вона вигадала птаха ківіка? Я знав, що вона жартує, але, маючи почуття гумору, і собі відповідав жартома. Зрештою, — він знизав плечима, — мені байдуже, чи ви вірите, що я орнітолог, чи ні.

Я посміхнувся.

— Коли вам це приємно, я й далі віритиму, що ви знаєте птахів. Я вам зобов’язаний. Дудка справді чарівна. Чи можна ще лишити її в себе?

— Звичайно. Прошу користуватися нею.

— Мені вже пора, — мовив я і подав Орнітологові руку.

Розмова із шпигункою. Хто кого обдурив? Комедія пана Анатоля. Візит Бороданя. Кого я вистежую і кого хочу пограбувати? Про захоплення автомашинами. Біля ятки з пивом. Що сталося з Чорним Франеком? Князь спінінгу і Бородань настирливо йдуть до мети. Зобов’язання.

Бронка прокинулася дуже рано. Я ще міцно спав, коли вона скупалася в озері, вдяглась і навіть приготувала сніданок. Аж тоді обережно постукала в шибку мого самохода.

Я мовчки їв сніданок, дивлячись на ніжне обличчя дівчини. Вона ні про що не запитувала, не виявляла цікавості до подій учорашнього вечора. Ніби зовсім не знала про засідку на мисі Судака.

— Чорний Франек не буде ватажком, — раптом сказав я.

— Звідки ви знаєте?

— Йому знову не вдалася його витівка. Не думаю, що ватага простить новий провал.

— Не розумію, про що ви говорите…

Я зайшов з іншого боку.

— Розкажи мені докладно про листа, якого ти знайшла перед моїм наметом. Підозрюю, що ти розкривала його.

— Неправда. Я його не розкривала й не читала! — вигукнула Бронка.

Я сумно похитав головою.

— Отже, вони правду казали…

— Хто?

— Марта і гарцери. Вони застерігали, що ти шпигунка і зрадиш мене. А я ж не зробив тобі нічого поганого, навпаки, хотів добра тобі й Чорному Франекові.

Вона почервоніла, але не промовила й слова. А я вів далі:

— То був лист від Капітана Немо.

— Я його не читала…

— Капітан Немо призначив мені в тому листі день, годину й місце зустрічі. Я не виказав нікому таємниці, він теж не зробив цього. Та все ж Чорний Франек