Олег Костянтинович Романчук - Зоряний кристал, Олег Костянтинович Романчук

був майстром на всі руки і став своєрідним «господарем» експедиції. Варто було подивитися, як він торгується з арабами на базарі, вкладаючи у цей процес всю свою красномовність. Роман закочував очі, енергійно жестикулював, у потрібний момент бив себе в груди, розсипався довжелезними тирадами, прикликав у свідки аллаха. Ефект був феноменальний. Провізія прибувала найкращої якості і за найдешевшими цінами. Останнє розчулило Смолвуда найбільше, і він призначив Романа боцманом. Той же Роман підшукав ще трьох матросів, які справно взялися за роботу.

Меррей кудись зник, нікого не попередивши. Капітан висловив здогад, що його викликав Джейсон у свою резиденцію в Каїрі. Як виявилося через день. Смолвуд мав рацію. Портьє готелю «Сан Стефано» прислав у порт хлопчика-боя, котрий повідомив, що з Каїра дзвонив Стівен Меррей і просив негайно передати, щоб професор Сошенко прибув у столицю для розмови з сером Робертом Джейсоном.

Того ж дня я поїздом відправився до Аль-Кахіри.[71]

Ще в Одесі придбавши книгу Кромера «Сучасний Єгипет», я. уривками читав її під час морської подорожі і тепер, по дорозі до Каїру, також намагався дещо почерпнути з неї, хоча усвідомлював, що книга написана тенденційно. Незважаючи на те, що Єгипет формально вважався незалежною частиною Османської імперії, країною фактично управляли англійці, і Кромер відверто виклав їхнє кредо: «Англієць прийшов у Єгипет з важливою місією… Він поглядає на Індію і каже сам собі з усією впевненістю представника імперської раси: я можу виконати це завдання, я виконував його і раніше…» Яку місію англійці мали на увазі, ми вже бачили в Александрії — незгасаючий конфлікт між ними та місцевим населенням.

Я розгорнув англійський тижневик «Сфінкс», що видавався у Каїрі. Відчувалося, що хоч англійці доволі міцно тримають у своїх руках політику, королівський турецько-єгипетський двір та банки, місцева політична опозиція вимагає зміни влади, нагадуючи англійцям, що вони ще в 1883 році обіцяли покинути Єгипет, як тільки «єгиптяни будуть спроможні управляти своєю країною». А вже настав рік 1914-й».

Розділ III
ГРА МАЙЖЕ ЗА ПРАВИЛАМИ

Уладнавши й уточнивши найменші деталі договору, вони приготувалися до виходу в море.

Рафаель Сабатіні. Одіссея капітана Блада

1914 року, березня 12. Каїр.

«На вокзалі майже повторилась александрійська ситуація. Ще з вікна поїзда я помітив на пероні Меррея, який нетерпляче поглядав на годинник. Обмінявшись короткими вітаннями, ми попрямували до розкішного «ролс-ройса» — особистого автомобіля сера Роберта Джейсона.

До центру Каїра, вірніше Каїра європейського, добиралися майже півгодини. Я намагався скласти власне враження про це місто — химерну суміш європейського та марокканського стилів.

Промайнули вілли англійських чиновників, приховані високими загорожами, пальмами й густими акаціями. Переважна більшість будинків, повз які ми проїжджали, викладена з жовтуватого каменю. Просторі балкони, пишні фасади. Місцями розбиті зелені бульвари. Однак близькість пустелі відчувалася повсякчас.

Водій зупинив машину напроти готелю «Континенталь-Савой». Тут, як пояснив Меррей, цілий поверх займав філіал фірми — каїрська резиденція Роберта Джейсона.

— Халас, — оголосив шофер-араб. — Все. Приїхали.

Незвична картина відкрилась моїм очам. Тут, у центрі європейського Каїра, при самісінькому вході у готель, нам пропонували придбати дорослого лева, що хижо позирав з кліткрі на ймовірних покупців, удава, який, скрутившись у велетенський клубок, здавалось, мирно спав. Замурзані хлопчиська-газетярі обліпили машину, навперебій пропонуючи «Дєйлі мейл», «Нью-Йорк трібюн», «Сфінкс», «Журналь д’Ежіпт». Тут же бродячий циркач демонстрував іноземцям номери свого мавпича — бабуїна-акробата.

— Ходімо. Ми вже запізнились, шеф буде невдоволений. Екзотики не бракуватиме і в Індії, — квапив мене Меррей.

Власник фірми прийняв нас у своєму кабінеті на п’ятому поверсі. Кабінет скоріше нагадував зал історичного музею. Аксесуари минулого, раритети типу стародавніх єгипетських статуеток, згортків папірусів мали, очевидно, засвідчувати мистецькі смаки господаря. На трьох стінах були розвішані речі з Індії: шкури тигрів, гепардів, левів, різноманітна зброя — списи, кинджали, рушниці, шаблі.

Четверту під самісіньку стелю займали стелажі з книгами, манускриптами. Виднілись шкіряні, тиснені золотом корінці англійського видання енциклопедії Брокгауза. Словом, у Каїрі Джейсон почував себе як удома. Шведов устиг навести довідки про цього «електричного» лиса. Виявляється, кар’єру свою він розпочав звичайним клерком дрібної компанії в Калькутті. Деякий час працював комівояжером якоїсь другорядної фірми. А потім — несподіваний злет у результаті спекуляції на срібних рудниках.

Високого зросту, худорлявий, у строгому чорному костюмі, підкреслено ввічливий — таким пам’ятався Джейсон ще з Лондона. Довгасте обличчя, прямий ніс, щіточка жорстких вусиків. Темно-русяве волосся з легкою сивиною зачесане на лівий бік. Типовий брит, причому, як я зрозумів з подальшої розмови, із диктаторськими замашками.

Коли ми з Мерреєм увійшли до кабінету, Джейсон, не встаючи з-за письмового столу, кивнув на оббитий шкірою диван біля декоративного каміна, на якому красувались мейсенські порцелянові статуетки.

— Як вам Єгипет? — недбало запитав мене глава фірми.

Не встиг я відповісти, що нам було не до тутешньої екзотики, як Джейсон продекламував знамениті Шилінгові рядки:

Захід — це Захід, а Схід — це Схід, і з місць вони не зійдуть, поки не стане Небо з Землею на Страшний господній суд.

— Сподіваюсь, ви вже встигли зауважити, що Кіплінг якнайкраще відобразив ту прірву, яка існує між двома цивілізаціями? Зрештою, говорити про якусь цивілізацію на Сході сьогодні не випадає.

— Наскільки пригадую, в цій баладі є й такі рядки: «Але немає Сходу —