Владлен Олексійович Суслов - На каравелі "Улюбленець Нептуна"

видану біблію в шкіряній оправі з великими мідними застібками. Гуго на мить зупинився, а потім знову взявся трощити посуд. Услід за цим він розбив крісло, перекинув стіл і скриню.

Збоку поведінка алхіміка могла б здатися більш ніж дивною. Дійсно, навіщо йому потрібно було ламати, знищувати власне майно, яке він так цінував? Насправді ж Гуго усе обдумав і підкорив певній меті.

Засапавшись, астролог звів подих і критично оглянув погром, який сам учинив. Губи Гуго скривилися в посмішці. Він лишився задоволений хаосом.

Алхімік зірвав із себе берет і жбурнув його в море, пошматував на собі камзол. Після цього ліг на підлогу й став качатися від однієї стіни до іншої, Підвівшись, Гуго шкрябнув себе за щоку й, зціпивши зуби, став бити кулаком по обличчю. Його зусилля не пройшли марно. Праве око підпухло, під лівим видно було здоровенний синяк. По обвислих зморшкуватих щоках рясно текли сльози. Вигляд у алхіміка був жахливий. Але цього йому здалося не досить. Він розігнався й раз, удруге стукнувся головою об стіну каюти. На голому черепі миттю вискочило дві гулі. Гуго помацав їх рукою й, переконавшись, що вони таки чималенькі, з розпачливим криком вибіг із каюти.

Розділ двадцять сьомий
Дракон

— Рятуйте! Допоможіть! — волав астролог й, не добігши кілька кроків до гурту, що оточив Альфонсо, як підкошений, звалився на палубу.

Увага всіх зосередилась на Гуго. Луїс і Габріель підбігли до нього, підняли й посадили на бочку. Розтерзаний вигляд алхіміка вразив усіх. Капітан підійшов і збентежено запитав:

— Що сталося з тобою?

— Води, води, — ледве повертаючи язик, прошелестів Гуго.

Альфонсо подав йому мідний коряк з водою. Тремтячими руками астролог взяв його і, ляскаючи зубами, жадібно спорожнив.

— Хто тебе так побив? — жахнувся боцман.

— Ви тільки погляньте, гулі які! — сплеснув руками Луїс.

Тим часом Гуго спостерігши, що співчуття матросів завойовано, повільно, ніби з останніх сил, стогнучи й важко відсапуючись після кожного слова, став розповідати:

— Всю ніч… я не спав… під ранок скінчив… ох, постривайте, дайте води… скінчив роботу… перший зливок… чудового золота… найвищої проби… був готовий… Ой-ой-ой, голова розколюється!..

— Ну, що таке? Розповідай швидше, — не витримав конопатник.

— Чого причепився? Не бачиш, в якому людина стані? — обурився Габріель.

— Тільки-но я зібрався… доповісти… показати зливок… ох-ох-ох…

— Де зливок?! Що з ним?! — з тривогою вигукнув капітан. — Кажи мерщій, старий йолопе, не тягни за душу.

— Ой-ой-ой, зараз, зараз… — схопившись за поперек, мовив Гуго і замовк, опустивши голову.

— Він знепритомнів! — вигукнув Доменіко.

— Бідний Гуго, — співчутливо сказав Педро.

— Хуан, дай йому горілки, хай очуняє, — наказав капітан. — Боюся, алхімік ще чого доброго дуба вріже й не встигне розповісти, куди подів золото.

Боцман кинджалом розвів зуби алхіміка і влив йому в рот горілки. Гуго розплющив очі.

— Що зі мною? Де я?

— Ти тут, на “Улюбленці Нептуна”, — звідусіль почулися голоси.

— А-а… згадав… Я одержав… чудовий зливок золота… в ньому було… добрих п’ятдесят унцій… Загорнув його в замшу…

— Ого-го! Нічого собі шматочок! — захоплено вигукнув конопатник.

— …Тільки взявся за двері… як величезний дракон… простяг крізь вікно… волохату в лусці… лапу… з кігтями… жбурнув мене на підлогу… схопив за голову… мабуть, хотів проковтнути… я вирвався і втік… Ох-хо-хо… що там зараз… не знаю…

— Так це ж той самий дракон, що й на мене напав! — вигукнув Альфонсо. — А ви казали, я спав!

— Тепер бачу, що ти не брехав, — глибокодумно мовив Дієго.

Алхімік сам не сподівався, що його вигадці так швидко повірять. Хитро задуманий план удався на славу. Щоправда, це йому нелегко далося: знищено всі прилади, либонь, не вцілів і вічний двигун, коли він згарячу перевернув скриню. Та й усе тіло вогнем пече: стільки синяків собі наставив… Але тепер ніхто не закине йому, що не зміг добути золото з морської води. І, найважливіше, він і на цей раз обдурив капітана. Час виграно, й сьогодні ж вони з Педро про все остаточно домовляться, визначать термін, коли краще розпочинати бунт. Тепер можна й не поспішати. Альфонсо таки чимало йому допоміг, сам про те не думаючи.

— А де ж золото? Золото де? — нарешті вигукнув капітан і схопив алхіміка за груди.

— Не знаю… ох-хо-хо… зосталося там. — Гуго ледве підніс руку й махнув у бік своєї каюти. — Якщо… якщо тільки дракон… не забрав…

— Доменіко, і ти, Габріель, — наказав капітан, — негайно в каюту, знайдіть мій зливок.

Проте обидва матроси не зрушили з місця. Дієго гнівно повторив свій наказ, але й це не подіяло. Габріель, опустивши долу очі, видушив:

— Не сердьтесь, капітане, ви знаєте, я не боягуз. Ви бачили, як я бився, коли на нас нападали пірати… Але з драконами досі діла не мав…

— І я теж, — підхопив Доменіко. — З наших із ними змагалися тільки Хуан і Тюлень, вони самі про це розповідали…

— Хуан, бери Тюленя й гайда в каюту! — змінив своє рішення Дієго.

Зачувши, що йому доведеться стати на поєдинок із драконом, який, можливо, ще й зараз сидить у каюті алхіміка (про те, що вогнедишні чудовиська існують, Луїс не мав ні найменшого сумніву), конопатник отетерів від жаху й змушений був зізнатися:

— Я ніколи не бачив драконів… Я… я пожартував. І про гору Магніт вигадав…

— Я готовий! — цокаючи зубами, хоробро заявив боцман. В душі він проклинав ту мить, коли нечистий сіпнув його за язик. Навіщо тільки вигадав він всі ці дурні історії про семиголових зміїв, про кочові острови, про гору Магніт, кровожерливих велетнів і сирен?..

— Я готовий, — повторив Хуан. — Але самому мені важко буде впоратись. Потрібно ще чоловіка три-чотири…

Бажаючих не виявилось. Розлючений капітан закричав:

— Доменіко! Принеси мої пістолети! А ти… — він обвів поглядом матросів, — ну, хоча б ти, Альфонсо, спустися в трюм і вибери для мене й Хуана списи. Ось тобі ключ від дверей…

Федя все ще не міг зрозуміти, що відбувається на каравелі. Про яке казкове страховисько вигадують Альфонсо й Гуго? Хлопчик був певен, що ніяких морських драконів насправді не існує. Але ж водночас для нього лишалося таємницею, хто й навіщо так жорстоко побив алхіміка.

І тут несподіваний здогад промайнув у Фединій голові. Ясна річ, алхімік не зміг добути золото з морської води й розіграв усю цю комедію. Хитро ж він обкрутив усіх круг пальця!.. Але чому Альфонсо запевняє, що бачив дракона? І ніби той навіть нападав на матроса… “Може, все це вигадка? — шукав пояснення Федя. — Нічого його не лякало і це просто хитрий прийом змовників. Мабуть, Педро переманив на свій