Леонід Григорович Кононович - Пекельний звіздар

— А чого се вона Ладу прозиває своєю сестрою? — питається Івась.

Зітхнув Козуб і глянув на Івася.

— Та діло се непросте… В тім-то й річ, що Нея і Лада були ще з нащада світа, як не було ні неба, ні землі… та навіть волхви не люблять розповідати про се! Бо Лада почала світ сновати, а Нея тільки дивилася на те й од заздрости зубами скреготіла. Через те звелася на ніщо її могуть, і зробилася вона дивою, хоч була передніше богинею…

— А що ж то за ріжниця така поміж богами і дивами? — питає Івась.

— А як полягаємо спати, то розкажу!.. — пообіцяв характерник.

От повечеряли вони, та й Івась на піч заліз, а Козуб як завше на лежанці вклався.

— Як заснувався світ, — каже характерник, — то народила пречиста Лада од духа божого дітей… Перші були дочки її Жива та Леля. Завжди вони при ній перебувають і стережуть разом з нею Білий Світ од напасти. Потім уродила вона Юра, котрий переміг Змія, і Тура, заступника всіх козаків та полян. Ще прозивають його Тором, бо носить він величезний келеп і вбиває ним нечисту силу. Далі вродила вона Дану, що дала початок усім річкам та озерам на землі.

Як завелися люде на світі, то Ладу і Дажбога почали називати вони Бігами, себто Великими, а Живу, Лелю, Дану і Юра з Туром прозивають Дивами, себто меншими, бо меншу силу вони мають. Дивами взивають і Нею з Триглавом, бо хоч і була Нея ще з передвіку, а Чорнобог разом із Дажбогом уродився, але чинять вони зло, того і силу свою згубили. Біги владарюють над небом і землею, а живуть у Вирії, де ні смерти, ні лиха немає. В господа нашого семеро імен: Дажбог, Троян, Велес, Милобіґ, Стрибог та Коштруб. Сьоме наймення його вголос не вимовляється. Знали його колись волхви та бісуркани, а зараз уже не пам'ятає ніхто… Часом ходить Дажбог по землі, та вже не простим чоловіком, а в ріжній подобизні. Обертається він змієм, конем та соколом, а ще зайцем, щукою та буслом…

— А чого ж та Нея на людей завзялася? — питає Івась.

— А от дивилася вона, як Дажбог із Ладою світ снують та населяють, і заздрісно стало їй… Вона ж бо нічого не творила, а тільки світами літала та дурненьку з себе корчила! От, думає, і я що-небудь утну. А якраз під ту пору створив Батько Троян чоловіка. Жив той чоловік на світі, жив, та й набридло йому самотою вік вікувати. Приходить він до бога і ну ж бо його прохати, щоб дав він йому жінку. А Дажбог йому й каже: «Є на світі Лада, — їй ти мусиш служити, а більше нікого тобі й знати не треба!» Почула теє П'ятниця і зраділа. Пішла вона на берег синього моря, а там росла вільха. Зрубала вона тую вільху, і зробилася з того дерева жінка. П'ятниця і каже їй: «Не хтів Батько Дажбог, щоби ти прийшла на світ! Я дала тобі життя, то тепер служи мені повік». Жінка й погодилася. Як побачив її Господь з чоловіком у парі, то засмутився. Бо створив він чоловіка безсмертним і вічно молодим, а як запізнався той із жінкою, то втратив усе, — таку капость Нея йому вчинила. Але що вдієш… зробленого вже не переробити! Відтоді панує Нея над жінками, а Лада над козаками опіку тримає. І як почали народжуватися люди, то стали вони й умирати, бо як є народження, то має бути і смерть…

Замовк характерник, та Йвась більше ні про що не питався — спав, мов той бабак у норі, й море йому було по коліна.

І приснився над ранок йому ще один сон…

Наче опинився він на березі моря. Гола й пустельна та місцина, тільки росте одним-одна вільха. От стоїть він і не знає, що робити. Аж звідкись озивається до нього знайомий, та вже давно забутий голос:

«Івасю!»

Він озирається, та нікого не бачить.

«Івасю!» — вдруге гукає його той голос.

І знову він роззирається доокруж, та на березі немає й душі, тільки вільха лопотить листям.

І втретє гукає його той голос:

«Івасю, дитино!»

І тоді він утямив: се ж вільха озивається до нього материним голосом!

«А що?» — питається він.

«Тобі пора вирушати в дорогу… чого ж ти баришся?» — каже йому мати.

«Як я ж не знаю, куди мені йти!» — у відчаї каже він.

А мати й питає його:

«А хіба ти не був на болотяному городищі?..»

Прокинувся Івась, ноги з печі спустив та й сидить.

— Над чим так замислився, козаче? — питає