Михайло Васильович Лукінюк - Обережно: міфи!

">[33]. Будь–хто в Москві, підмічав навіть під час «ліберального» правління Б. Годунова глава англійського посольства Т. Сміт, «може побоюватися, що йому відріжуть язика, якщо він буде все висловлювати»; якщо ж зважиться «стати на захист своїх переконань... буде позбавлений життя» (Размышления... — 1996. — т. 1. — с. 409).

І лише Ю. Крижанич, хорватський письменник, що прожив у Росії майже двадцять років, питає себе: чому «виникли в цього народу такі огидні звичаї, що інші народи вважають московитів брехунами, зрадникамиу нещадними грабіжниками і вбивцями, лихословами й нечупарами»? На його думку, «причина цьому — круте правління, з–за якого їм й саме життя опротивілоу а честь — і поготів». «А звідки це йде? Від того, що всюди повно кабаків у і монополій, і заборон... й таємних донощиків, тож люди повсюдно зв’язані й нічого не можуть чинити з власної волі, не можуть вільно користуватися тим, що здобуте їх працею й потом». Тому вони, «звикнувши все робити потайки й по–злодійському, зі страхом і обманом, забувають про всяку честь, позбавляються ратної хоробрості й стають грубими, неввічливими й неохайними». Тому, зазначає Ю. Крижанич (там само. — с. 408–409), «всі народи цураються цього царства й народу...» Тож не дивно, що багато іноземців, як, наприклад, згаданий А. Олеарій, не могли «не зараховувати» московитів — «за їх душевними якостями, вдачею та побутом» — «до варварів».

Про це ж пише у своїх «Записках про Московію» і дипломатичний агент французького уряду де ля Невіль (перебував у Москві п’ять місяців 1689 р.), який, наголошує В. Сочинський (1992. — с. 128), «скрізь називає землю нашу Україною, тоді як росіян — не інакше як Москвинами, а їх землю Московією», у своїх «Записках про Московію»: «Московитяни, власне кажучи, справжні варвари, недовірливі, жорстокі, розпусні, обжерливі, користолюбні, жебраки й боягузи... Вони настільки грубі й неосвічені, що без помочі німців, яких у Москві велика сила, не могли б нічого доброго зробити». А згаданий вже Й. Г. Корб, що перебував у Москві 1698–1699 рр., зазначаючи у своїй книзі (там само. — с. 125–127), що «серед москалів завжди і скрізь можна знайти фальшивих свідків, бо до тої міри здеморалізовані в них поняття, що штука обманювати вважається майже ознакою високого розуму», дає й коротку порівняльну характеристику обох народів. Як на його переконання, то московитяни — «нарід неосвічений, мають вялий і тупий розум», в той час як український «нарід (Козаки) сильний і перевищує Московитів і військовим умінням, і хоробрістю».

Це, до речі, чи не єдина риса московитів, щодо якої думки іноземців дещо розбіглися — маю на увазі їхню схильність — чи відсутність такої — до ремесел. Якщо, скажімо, дипломат Д. Флетчер, котрий був англійським послом у Москві наприкінці XVI ст., відзначає, що «вони не вирізняються жодним, навіть ремісничим виробництвом», то італієць Р. Барберіні, відвідавши Москву в 1565 р., навпаки, наголошував (Размышления... — 1996. — т. 1. — с. 255–256), що московити «вправно виробляють різні шкіряні речі... минулого року ввели вони у себе книгодрукування (вочевидь, йдеться про «Апостола», видрукуваного І. Федоровим у 1564 р. — М. Л.)... Уже ллють у себе і гармати, й дзвони і самі роблять пищалі й інші різні речі на кшталт тих, які захопили у полонених років за тридцять тому»