Роберт Хайнлайн - Чужинець на чужій землі

запис нагорі. Але найцікавіше в його доповіді — це те, чого він не сказав. Він жодного разу не сказав, що чоловік, до якого їх привели, не був Людиною з Марса... Але Справедливий Свідок також і не зронив жодного слова про те, що погоджується з тим, що той, кого їм показали, насправді є Людиною з Марса. Якби ти знала Кавендіша, — а я його знаю, — цього було б достатньо. Якби Кавендіш побачив Майка хоч на кілька хвилин, то доповів би з такою ж впевненістю, як ті, хто знають Майка, як ти чи я, і стверджував би, що бачив саме його. Наприклад, Кавендіш доповів, використовуючи точну професійну термінологію, про форму вух цього експоната... І вони зовсім не схожі на форму вух Майка. Що й потрібно було довести; він не бачив Майка. Так само як і Бен. Вони показали їм фальшивку. І навіть більше за це: Кавендіш про це знає. Знає, попри те, що його професія не дозволяє йому висловлювати якісь думки чи робити висновки.

— Про це я і говорила. Вони не підіймалися на мій поверх.

— Так. Але це дає нам дещо більше. До того як ти організувала Майкові втечу, за словами Кавендіша, вони прибули до фальшивої «Людини з Марса» о 9:14 ранку, у четвер, тобто приблизно на вісім годин раніше. Це означає, що в той момент Майк все ще залишався під владою правління і перебував у тій самій будівлі. Вони могли показати його. Проте пішли на смертельний ризик і привели найвпливовішого Справедливого Свідка у Вашингтоні, та й у всій країні, до фальшивки. Чому?

Він чекав. Джилл повільно відповіла:

— Ви запитуєте мене? Не знаю. Бен говорив, що хотів запитати у Майка, чи захоче він залишити лікарню, — і допомогти йому це зробити, якщо він відповість «так».

— Що Бен і спробував зробити — але з фальшивкою.

— І що? Але, Джубале, вони не могли знати, що Бен має намір це зробити... І так чи інакше Майк би не пішов з Беном.

— Чому ні? Того ж дня він пішов з тобою.

— Так, але я вже була його «водним братом» — так само як і ви зараз. У нього ця божевільна марсіанська думка, що він може повністю довіряти всім, з ким розділив ковток води. З «водним братом» він цілковито слухняний... А з будь-ким іншим — впертий, як віслюк. Бен би не зрушив його з місця.

Вона додала:

— Щонайменше, так би було тиждень тому. Адже він надзвичайно швидко змінюється.

— Так, він змінюється аж надто швидко. Я ще не бачив, щоб м'язи розвивалися так стрімко — вибач, що не зважив його того дня, коли ти приїхала. Не звертай уваги... Тож повернімося до Бена. Кавендіш доповів, що Бен висадив його та власного адвоката, милого хлопчину на ім'я Фрізбі, о дев'ятій тридцять одна, а сам потім взяв таксі. Ми не знаємо, куди він поїхав потім. Але годиною пізніше він — чи, скажімо так, хтось, хто назвався Беном, — зателефонував і залишив повідомлення з «Паолі Флет».

— Думаєте, це був не Бен?

— Думаю, ні. Кавендіш доповів про ліцензійний номер таксі, і мої скаути спробували глянути на його щоденну плівку поїздок. Якщо Бен скористався кредиткою замість того, щоб годувати лічильник монетами, його рахунок повинен був записатися на плівці. Але навіть у тому разі, якщо він розплатився готівкою, на плівці повинна була залишитися інформація про те, куди це таксі вирушило потім.

— Ну і?

Гаршоу знизав плечима.

— У записі сказано, що це таксі перебувало у ремонтній майстерні і ним у четвер вранці ніхто не користувався. І тут ми маємо два варіанти: або Справедливий Свідок неправильно прочитав чи запам'ятав серійний номер таксі... Або хтось знищив записи. — Він втомлено додав: — Можливо, присяжні вирішать, що навіть Справедливий Свідок міг глянути на серійний номер таксі, неправильно його прочитавши, — особливо якщо його не просили це запам'ятовувати. Але я в це не вірю... Принаймні не тоді, коли Свідком є Джеймс Олівер Кавендіш. Якби він був не впевнений у тому серійному номері, то ніколи б не згадував його у звіті. — Гаршоу насупився і продовжив: — Джилл, ти змусила мене втрутитися, і мені це не подобається: я взагалі не люблю таких історій! Я згоден з тим, що Бен міг надіслати те повідомлення, — але малоймовірно, що він змінив щоденний запис у тому таксі... І ще менш вірогідно, що у нього для цього були якісь підстави. Ні, визнаймо: Бен кудись поїхав у тому таксі, і хтось, хто мав доступ до записів у громадському транспорті, гарно постарався, щоб приховати, куди саме. Той «хтось» надіслав фальшиве повідомлення — для того щоб ніхто не зрозумів, що Бен зник.

— Зник! Маєте на увазі, що його викрали!

— М'якше, Джилл. «Викрали» — брудне слово.

— Це єдино вірне слово для цього випадку! Джубале, як ви можете сидіти тут і нічого не робити, коли ви повинні кричати про це з...

— Припини, Джилл! Є інше слово. Замість того щоб викрасти, його могли вбити.

Джилліан сповзла додолу.

— Так, — пригнічено погодилася вона. — Це те, чого я насправді боюся.

— Я теж. Але ми вважаємо, що він живий, поки не побачимо його тіла. Одне з двох; тож припустімо, що його викрали. Джилл, що у викраденні найнебезпечніше? Ні, не забивай свою гарненьку голівку; я розкажу. Для жертви найбільша небезпека полягає у надмірному галасі: тому що коли викрадач наляканий, він майже завжди вбиває свою жертву. Ти про це не думала?

Джилліан здавалася вкрай нещасною і не відповідала. Гаршоу обережно продовжив:

— Мушу сказати, що ймовірність того, що Бен мертвий, досить велика: його немає надто довго. Але ми домовилися вважати, що він живий, аж поки не дізнаємось напевне, що з ним сталося. Зараз ти хочеш його побачити; але, Джилліан, ти можеш мені сказати, яким чином це зробити, не збільшуючи ризику того, що невідомі, які його викрали, «приберуть» Бена?

— Ох... Але ми знаємо, хто вони!

— Правда?

— Звісно, знаємо! Ті ж самі люди, що тримали Майка під замком. Це уряд.

Гаршоу похитав головою:

— Ми цього не знаємо. Це припущення ґрунтується на тому, що робив Бен, коли його бачили востаннє. Але це не точно. Завдяки своїй колонці Бен нажив собі безліч ворогів, і не всі