Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

Отрута кураре, якою індіанці Південної Америки традиційно намащують свої стріли, знаходить застосування й у європейських клініках — у невеличких і строго контрольованих дозах її використовують для блокування деяких м’язів, щоб полегшити працю хірурга. Якщо застосувати смертельну дозу, як та, що була на кінчику голки, якою він щойно вистрелив, то пташка падає мертвою на землю через дві хвилини, дикий кабан агонізує чверть години, а великі ссавці, такі як людина, помирають через двадцять хвилин.

Коли отрута проникає в кров, усі нервові волокна тіла в першу мить розслаблюються, а потім перестають функціонувати, й організм втрачає спроможність дихати. Найцікавіше — або найгірше, як вважає дехто, — що жертва при цьому зберігає спроможність усвідомлювати все, щó з нею відбувається, але не може ані покликати на допомогу, ані зупинити процес повільного паралічу, який розповзається по її тілу.

У сельві, коли хтось поранить пальця об гострий наконечник стріли або дротика, індіанці знають, як їм бути: вони роблять пораненому штучне дихання «рот у рот» і дають йому випити протиотруту, виготовлену з трав, яку завжди носять із собою, бо такі нещасливі випадки — не рідкість. Заходи, що їх застосовують лікарі «швидкої допомоги» у великих містах, не дають ніякого результату, бо вони думають, що мають справу із серцевим нападом.

Ігор не озирався, коли виходив із павільйону. Він і так знав, що в цю мить один із двох «друзів» намагається знайти винного, а другий викликає по телефону «швидку допомогу», яка приїде негайно, але без найменшого уявлення про те, що сталося. Лікарі в кольорових халатах та червоних жилетах оточать хворого, з машини витягнуть дефібрилятор — апарат, який може розрядом електричного струму запустити серце, що зупинилося, — і портативний апарат для зняття кардіограми. Проте у випадку отруєння кураре мускулатура серця зазнає ушкодження останньою, і воно нерідко працює навіть після того, як мозок уже помер.

Вони не помітять нічого ненормального у скороченнях серця, введуть у вену сироватку, припустивши, що хворому стало погано від спеки або харчового отруєння, застосують усі відомі їм методи, можливо навіть накладуть кисневу маску на обличчя. Але на той час двадцять хвилин уже проминуть і якщо тіло ще залишиться живим, то це вже буде «овоч», а не людина. І Ігор щиро побажав Джавіцові, щоб такого не сталося, щоб він устиг померти вчасно і йому не довелося провести решту своїх днів на лікарняному ліжку в стані «овоча».

Атож, він спланував усе як годиться. Прилетів до Канна на особистому літаку, щоб легше було провезти пістолет та отрути кількох різновидів, які він роздобув завдяки зв’язкам із кримінальними чеченськими угрупованнями, що діяли в Москві. Кожен свій рух і кожен свій крок він ретельно вивчив і відрепетирував, як робив і перед будь-якими важливими діловими переговорами. Він склав список жертв, який зберігав у своїй голові. Крім однієї з них, яку він знав персонально, всі інші мали репрезентувати різні класи, різний вік і належати до різних національностей. Протягом місяців він досліджував життя й методи серійних убивць, застосовуючи комп’ютерну програму, вельми популярну серед терористів, бо вона не залишає слідів свого пошуку. Він ужив усіх необхідних заходів для того, щоб зникнути непоміченим, після того як виконає свою місію.

Він обливається потом. Ні, ні, йдеться не про докори сумління, не про каяття — можливо, Єва й заслуговує на такі жертви, але він раптом засумнівався в доцільності свого плану. Немає сумніву, що жінка, яку він кохає, як ніхто нікого не кохав на світі, повинна знати, що він на все спроможний заради неї, спроможний навіть знищувати світи, але чи справді варто так робити? Чи, може, в певні моменти життя треба миритися з долею, дозволяти, щоб події відбувалися своїм природним плином і щоб люди самі поверталися до здорового глузду? Він стомився. Він уже неспроможний міркувати тверезо, і хто знає, що ліпше — убивство чи мучеництво. Можливо, ліпше скоритися долі й у такий спосіб піти на найвищу жертву — жертву людини, що пропонує власне життя за любов? Чи не так учинив Ісус, коли віддав своє життя за любов до світу? Чи не в такий спосіб він подав людям незабутній урок, бо коли вони побачили, що він зазнав поразки, помер на хресті, то подумали, що цим усе й закінчиться. І відчули себе переможцями, переконані — з цією проблемою вони покінчили назавжди.

Він розгублений. У своєму плані він передбачав знищувати світи в ім’я кохання, а не пожертвувати за нього своєю свободою. Дівчина з густими бровами здалася йому в його сні Богоматір’ю Скорбною; матір’ю із сином на руках, водночас гордою і стражденною.

Він іде до ванної, відкриває кран і підставляє голову під струмінь крижаної води. Можливо, на нього впливає безсоння, переміна місця, зміна часового поясу чи той факт, що він зробив те, що собі спланував, а проте не вірив, що він це спроможний зробити. Він пригадав обіцянку, яку дав перед мощами Святої Магдалини у Москві. Але чи правильно він чинить? Йому потрібен знак.

Він повинен принести себе в жертву. Атож, він мав би подумати про це й раніше, але тільки набувши досвіду двох знищених сьогодні вранці світів, він набув спроможність ясно усвідомити, щó з ним відбувається. Спокута коханням через повну самовіддачу. Він повністю віддасть своє тіло катам, які судять лише за вчинок, нехтуючи намір і причину, які стоять за кожним актом, що його суспільство вважає «безумним». Ісус (який розуміє, що задля любові можна піти на все) прийме його дух, а Єва одержить його душу. Вона зрозуміє, на який подвиг він спроможний: віддатися, принести себе в жертву суспільству в ім’я когось. Його не засудять до смертної кари, страту на гільйотині у Франції скасовано вже багато десятків років тому, та, мабуть, багато років доведеться просидіти у в’язниці. Єва розкається у своїх гріхах. Вона навідуватиме його, приноситиме йому їсти, вони матимуть час на те, щоб поговорити, поміркувати, матимуть час на кохання — і хоч їхні тіла й не доторкатимуться, їхні душі поєднуватимуться міцніше, аніж будь-коли. Попри те, що