Джанні Родарі - Пригоди Цибуліно

начувайся, Лимоне! Колись і від тебе тільки мокре місце залишиться!» Правда ж? [128]

— Правда! — погодився Цибуліно. — Ще ніколи в житті не зустрічав я такого благородного Павука.

— Кожен робить те, що може, — скромно відповів Павук.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
Цибуліно втрачає всі надії

На другий день Цибуліно відірвав шмат від своєї сорочки і поділив його на маленькі однакові клаптики.

«От і поштовий папір, — задоволено сказав він сам собі. — Почекаємо тепер, поки принесуть чорнило».

Коли Лимончик приніс йому юшки, Цибуліно не став їсти. Ложкою нашкріб трохи цегляного пороху зі стіни і всипав його в юшку. Добре розтер ложкою, розмішав і написав кілька листів.

«Дорогий мій татку! — говорилося в першому листі,- Пам'ятаєте, я обіцяв звільнити вас із тюрми? Цей час уже близько., Я придумав план нашої втечі. Цілую вас. Ваш син Цибуліно».

Другий лист, адресований Кротові, був такий:

«Любий старий Кроте! Не думай, що я про тебе забув. Тут, у в'язниці, робити нічого, і я весь час згадую моїх давніх друзів. Думав я, думав і придумав, що тільки ти можеш визволити звідси мене і мого тата. Розумію, що це — справа нелегка. Але якщо тобі вдасться зібрати з сотню кротів собі на підмогу, то це можна буде зробити. Чекаю твоєї відповіді негайно, тобто чекаю твоєї появи у моїй камері. Твій давній друг Цибуліно».

Приписка: «Тепер уже твої очі не болітимуть від світла. У моїй камері темніш, ніж у льоху».

У третьому листі, адресованому Вишеньці, говорилося:

«Любий Вишенько! Я нічого про тебе не знаю, але не думаю, щоб ти занепав духом через нашу поразку. Даю тобі слово честі, що скоро ми розправимося з Помідором. У в'язниці я багато думав про те, що ніколи було обдумувати на волі. Ти ж допоможеш мені вирватися звідси, правда? Передаю через тебе листа Кротові, поклади [129] його в умовлене місце. Згодом напишу тобі, що робити далі. Привіт усім нашим. Цибуліно».

Потім він сховав усі три листи під подушку. Вилив рештки чорнила в ямку під ліжком, віддав миску тюремникові і вклався спати.

Вранці Павук Кривоніг приніс йому нового листа від батька. Старий Цибулоне був стривожений звісткою від Цибуліно і радив йому ощадливіше витрачати свою сорочку на листи.

Тоді Цибуліно відірвав мало не півсорочки і розіслав той шмат долі. Вмочуючи палець у чорнильницю, тобто в ямку під ліжком, він почав малювати.

— Що ти робиш? — стривожився листоноша. — Якщо ти витрачатимеш на листи такі клапті, то через тиждень сидітимеш зовсім без сорочки.

— Не хвилюйся, — заспокоїв його Цибуліно. — Через тиждень мене й близько тут не буде.

— Ой, чи не помиляєшся ти, синку!

— Можливо. Але, замість того щоб допомагати порадою, краще допоміг би ти мені рукою.

— Усі мої вісім лап до твоїх послуг. Що ти задумав?

— Та ось хочу на цій половині сорочки накреслити план усієї в'язниці. Хочу точно накреслити розташування всіх поверхів, мурів, подвір'я і всього іншого.

— Ну, це неважко зробити. Я знаю кожен закапелок. За допомогою Павука Кривонога Цибуліно вправно накреслив план тюрми, на якому позначив двір хрестиком.

— А для чого ти поставив тут хрестика? — запитав Павук.

— Це я поясню тобі іншим разом, — неохоче відповів Цибуліно. — А тепер ось тобі листи: оцей — батькові, а ці два і план в'язниці треба віднести до мого друга.

— Він не в тюрмі?

— Ні, це молодий граф Вишенька.

— А далеко він живе?

— У графському замку.

— Знаю, знаю. Мій двоюрідний брат служить на горищі в замку. Вже не раз він запрошував мене до себе в гості. Та мені ж усе ніколи. Кажуть, що там дуже гарно. Але якщо я туди піду, то хто розноситиме листи в'язням? [130]

— Хоча ти шкандибаєш, я гадаю, що двох днів вистачить на дорогу туди й назад. Ці два дні ми можемо обійтися і без пошти.

— Я не хочу кидати мою службу, — сказав Павук. — Але коли можна прогулятися…

— Це зовсім не прогулянка, — заперечив Цибуліно. — Це дуже важливе доручення, надзвичайно важливе відрядження. Знай, що від успіху твоєї подорожі залежить свобода в'язнів!

— Як?.. Усіх в'язнів?

— Так! Усіх!

— О, то я рушу, щойно рознесу листи.

— Ах, я не знаю, як тобі дякувати…

— Нічого мені дякувати, — відповів Павук Кривоніг. — Бо коли тюрма спорожніє, тоді я зможу виїхати до свого брата на село.

Він поклав листи в сумку і зашкутильгав до віконечка. Цього разу Павук, опинившись у коридорі, пішов аж попід стелею, щоб ніякий тюремник йому не заважав.

— До побачення, — прошепотів Цибуліно, проводжаючи Павука поглядом. — Щасливої дороги…

З того моменту, коли Кривоніг зник у темряві, Цибуліно став рахувати години і хвилини його відсутності.