Юрій Андрійович Міцик - Корсунь козацький

чорну раду. Скликання цієї ради наражалось на труднощі й небезпеки, бо йшлося про велику кількість війська. Якраз тоді у Корсуні відбувався головний ярмарок, тому Хмельницький боявся, що під час такого акту може статися якесь заворушення. Оскільки ж цієї справи не можна було уникнути, він урешті погодився на раду й одразу ж наказав її скликати на великій площі перед Спаською церквою. Туди зійшлася чернь і згідно зі звичаєм утворила коло. Найперше приїхав зі своєї квартири воєвода і послав по пана гетьмана, котрий тут-таки прибув із полковниками. Там, поклавши на шапку на землі булаву (це є у них знаком відставки), Юрій Хмельницький промовив кілька слів до черні, кажучи, що «ми з Божої і вашої волі повернулися до природного пана». Після нього слово взяв воєвода і промовляв півгодини за надзвичайної тиші всіх присутніх. Рада схвалила зміну зовнішньополітичного курсу Гетьманщини. Врешті воєвода підняв із землі булаву і від імені короля віддав її Хмельницькому. Другу ж булаву він віддав Носачу на обозного. На вимогу воєводи козаки присягли тут же, в церкві. Там вони подякували Богу, а потім поставили аналой посередині церкви, а на ньому — Євангеліє і в дуже урочистій формі присягли, голосно повторюючи за писарем Тетерею слова присяги. Після виходу з церкви Ю. Хмельницький влаштував бенкет для всіх козаків, що тривав кілька годин до ночі, при цьому потужно били з гармат.

Наступного дня (21 листопада) знову була рада, на котрій тільки читали привілеї, дані з сейму Війську Запорозькому. Була й третя рада наприкінці листопада. Там Голуховському довелося скласти печатку, яку передали Тетері. Тоді ж написали листи до Митецького, коменданта Переяслава, повідомляючи його про рішення рад у Корсуні, щоб Митецький вийшов з городів, не чекаючи походу проти себе. У листі містився також заклик не вірити Якиму Сомку. Написали листа й до самого Сомка, вимагаючи припинити промосковську діяльність. Також були надіслані листи до Києва, до князя Борятинського, а універсали — до всіх задніпрянських полковників, щоб вони вважали Сомченка зрадником і не слухали його універсалів.

На цій же раді обговорювалося питання про те, як вигнати московські гарнізони з міст. Ухвалили виступити під Переяслав Прилуцькому, Полтавському й Миргородському полкам, частково й Чигиринському та Канівському, порадили вигнати московські гарнізони з Ніжина та Чернігова, у зв'язку з чим туди були надіслані відповідні листи. Просили й. м. пана воєводу, щоб він поклопотався у коронного маршалка, щоб той одночасно скерував орду за Дніпро під Переяслав і щоб послав також з 20 хоругв польської кавалерії.

Також впросили й Носача, щоб він їхав до й. м. пана маршалка для розквартирування війська, і дали йому інструкцію, щоб він добився звільнення самого корсунського шляху, бо гетьмани, артилерія і вся найголовніша старшина вже на цьому шляху; скрізь дозволили стацій і взагалі дозволили, щоб і козаки, котрі не були у таборі під Слободищами, видали хліб жовнірам. Доручили йому також, щоб він поскаржився на орду, бо ординці палять, стинають і взагалі діють вороже. Носач виконав це прохання. Так щасливо й добре закінчилася рада[206]. Пізніше про цю раду згадував і Тетеря (у своєму листі до короля від 18.08.1660 р. з Чигирина). Він підкреслював, що взявся виконувати обов'язки писаря лише з необхідності, щоб привести до ладу Військо Запорозьке й зупинити повстання на лівобічній Україні. Він запевняв у своїй щирій службі короля і у тому, що веде «до щастя Україну (Ukraine), мою милу вітчизну», і повідомляв про відрядження нового посольства до Варшави, яке очолює колишній генеральний писар Семен Голуховський[207].

Було вирішено підтримати Слободищенський трактат, і всі присутні на раді присягли на вірність Яну-Казимиру[208]. Присягу гетьмана повезли до Варшави корсунський полковник Гуляницький, генеральний суддя Іван Креховецький та ін.[209]. Очевидно, одним із результатів цього посольства було підтвердження 28.07.1661 р. у Варшаві «фундушу» на заснування Пустинно-гірського Різдвобогородицького монастиря, який постав у милі від Корсуня «на нерадковському острові на Смичкові» (тут під островом слід мати на увазі ділянку землі)[210].

Але варто зазначити, що присягу складали тільки ті, хто був на цей час у Корсуні. Проте не всі з тих, які зосталися, хотіли цієї присяги, вибравши для себе з двох бід меншу — не Варшаву, а Москву. Цю групу козацької старшини очолив переяславський полковник Яким Сомко, дядько Юрія Хмельницького по матері (Ганні Сомко-Хмельницькій). За Сомком потяглася частина Лівобережної України, у той час як Правобережжя тоді стояло за Слободищенський трактат. Україна розкололась на дві ворогуючі частини, і лінія фронту між ними найчастіше пролягала по Дніпру, причому центрами протидіяння стали міста Переяслав та Канів. Пригасле було полум'я громадянської війни вибухнуло з новою силою. Україна все більше сповзала до Руїни — руїни Української держави, руїни політичного, економічного й культурного життя, яка особливо тяжко далася взнаки Правобережжю, території давніх і славних козацьких полків, у тому числі й Корсунського.

Землю України нищили насамперед її сусіди: Москва, Річ Посполита, Османська імперія з її васалами (Кримським ханством та ногайськими ордами). У самій Україні народ розколовся на різні політичні угруповання, кожне з яких мало свій погляд на зовнішньополітичну орієнтацію, і тому, воюючи разом з арміями ворогуючих держав, вони воювали між собою. Додайте до цього зміни орієнтацій, коливання в той чи той бік чільних представників старшини, і картина Руїни буде повного. До того ж союзники козацьких угруповань нерідко були «союзниками» в лапках. Так, коли Юрій Хмельницький навербував собі на допомогу татар і йому не вистачило грошей, щоб з ними розплатитися, то він віддав їм борг «натурою»: орда забрала в ясир 12 тисяч душ у районі Корсуня та Канева