Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

коханий. Я на голландському бризі «Джонґроув», який от-от вийде в море. Доля розлучає нас назавжди. Мій жорстокий батько відправляє мене в Європу під опікою брата. Благаю вас, покваптесь мені на допомогу. Звільни мене, мій любий герою! Нещасна Мадлен, що любить тебе всім серцем.

«Любий герой» був до глибини души зворушений таким листом. Його похмурий погляд охопив бухту, шукаючи в ній голландський бриг, який мав вийти в Амстердам з вантажем шкір та тютюну.

Але у вузький скелястій гавані не було видно жодного брига. Левассер заревів від люті.

У відповідь метис показав на піну прибою, яка видавала лінію рифів — одного з головних оборонних рубежів фортеці. Далеко від берега, у милі чи ще далі, білів прус.

— Вона там, — сказав він.

— Аж там?! — Збліднувши як полотно, француз уп’явся поглядом у морську далечінь, і знов, не стримавши люті, загорлав: — Де ж ти досі ходив, проклята твоя душа? Не мовчи ж, дурню!

Метис здригнувся перед його люттю. Паралізований страхом, він не міг сказати жодного слова на свій захист. Левассер узяв його за горло, із сердитим гарчанням двічі струсонув і жбурнув до борту. Падаючи, бідолаха вдарився головою об планшир і вже не дихаючи простягнувся на палубі; з його рота цівочкою потекла кров.

Левассер витер долоні, наче вони були забруднені.

— Киньте цю гидоту за борт, — наказав він піратам, що без діла тинялися на шкафуті. — А потім, не гаючи часу, піднімайте якір, і ми негайно вирушаємо за голландцем.

— Стійте, капітане. Що сталося?

Стримувальна рука лягла на його плече, і перед ним виникло незворушне широке обличчя його лейтенанта Каузака — кремезного, дужого кривоногого бретонця.

Левассер, через слово переходячи на лайку, пояснив йому свій намір.

Каузак похитав головою:

— Голландський бриг? Ні, цього не буде! Цього нам ніхто не дозволить.

— А хто, в біса, може нам це дозволити? — вибухнув Левассер, і в його голосі зазвучали і подив, і лють.

— Ваша власна команда не надто охоче підтримає цю авантюру, це по-перше. З іншого боку, є капітан Блад.

— Мені начхати на капітана Блада...

— Не слід навіть казати таке! У нього є сила, зброя і люди, і, наскільки я його знаю, він скоріше потопить нас, аніж потерпить напад на голландців. Він має свої погляди на каперство, цей капітан Блад, я вже попереджав вас.

— До біса! — Левассер скреготнув зубами. Його очі, дивлячись на той далекий парус, були похмуро-задумливими. Але ненадовго. Багата уява й винахідливість цієї людини, підмічені свого часу і капітаном Бладом, незабаром знайшли вихід.

Проклинаючи в душі договір із Бладом, він уже розмірковував про те, як обійти цю угоду. Безумовно Каузак мав рацію: Блад у жодному разі не потерпить нападу на голландців. Але хіба цього не можна зробити за його відсутності? Пізніше Блад, хоче він того чи ні, змушений буде вибачити цей учинок, адже протестувати буде пізно.

Через годину «Арабелла» і «Ла Фурд» разом вийшли в море. Не розуміючи, чому плани раптом змінилися, капітан Блад, прийняв це як є і знявся з якоря раніше від призначеного часу, побачивши, що його союзник підняв якір.

Весь день голландський бриг був далеко, але в полі зору, хоча надвечір він зменшився до ледве помітної цяточки на північному обрії. Курс, яким планували йти Блад і Левассер, пролягав на схід уздовж північного узбережжя Еспаньйоли. Усю ніч «Арабелла» трималася визначеного курсу, але, коли зайнявся світанок, виявилось, що вона лишилася сама. «Ла Фурд», піднявши на реях усі вітрила, під прикриттям ночі повернув на північний схід.

Каузак ще раз спробував сперечатися з капітаном.

— Диявол тебе забери! — відповів йому Левассер. — Корабель є корабель, байдуже, голландський він або іспанський, а кораблі — це те, чого нам зараз бракує. Цього буде достатньо для моїх людей.

Його лейтенант більше нічого не сказав. Але, знаючи зміст листа, він здогадувався, що дівчина, а не корабель була справжньою метою капітана. Він похмуро похитав головою, проте, перевалюючись на кривих ногах, пішов дати необхідні розпорядження.

На світанку, коли «Ла Фудр» уже наступав на п’яти голландця, з’явившись менш ніж за милю за кормою, на «Джонґроуві» занепокоїлись. Поза сумнівом, брат мадемуазель д’Ожерон добре знав корабель Левассера. Люди Левассера побачили, що «Джонґроув» підняв додаткові вітрила, марно прагнучи відійти якомога далі. Пірати звернули трохи праворуч і не припиняли погоні, аж поки не змогли дати пострілу впоперек курсу голландця. Це було попередження. У відповідь «Джонґроув», повернувшись кормою, відкрив вігонь, і невеликі гарматні ядра зі свистом пронеслись над кораблем Левассера, завдавши незначної шкоди вітрилам. Бій тривав недовго, голландцям пощастило зробити тільки один бортовий залп.

Через п’ять хвилин після того, як вони зійшлись бортами, «Ла Фудр» міцно тримав «Джонґроув» у лабетах абордажних гаків, і пірати з галасом посипалися на шкафут.

Капітан голландця, з багровим обличчям, сміливо виступив уперед, назустріч піратові, а за ним ішов тендітний блідий джентльмен, в якому Левассер упізнав свого майбутнього шуряка.

— Капітан Левассер, це свавілля, за яке ви будете відповідати. Що ви шукаєте на борту мого корабля?

— Спочатку я шукав тільки те, що належить мені, що в мене вкрали. Але оскільки ви першими розпочали воєнні дії, своїм вогнем завдавши шкоди моєму кораблю і вбивши п’ять матросів, то нам залишилось тільки прийняти виклик, і ваш корабель стане моїм воєнним трофеєм.

Мадемуазель д’Ожерон стояла біля боту й палючим поглядом з невимовним захопленням дивилася вниз на свого улюбленого героя. Він здавався втіленням героїзму, що тільки й можна уявити — свавільний, зухвалий, красивий. Левассер угледів дівчину і з радісним криком кинувся до неї. Голландський капітан, простягнувши руки, намагався зупинити його. А Левассеру кортіло скоріше обняти кохану.

Він розмахнувся алебардою, і голландець з розколотим черепом повалився на палубу... Пристрасний коханець,