Люсі Мод Монтгомері - Емілі в пошуках веселки

— Будь ласка, не кажіть дурниць, — коротко сказала вона. — Я не збираюся виходити за вас заміж.

— Ні? Але ти мусиш! Я ще в жодної жінки не просив руки й серця. Я відомий Марк Ґрейвз. Я заможний. Я успадкував від матері-француженки чар і романтизм, а від батька-шотландця — здоровий глузд. Французька сторона мене відчуває та визнає твою вроду і загадковість. Шотландська ж сторона схиляється перед тобою, віддаючи честь твоїй незайманості й гідності. Ти досконала, божественна. Скільки жінок закохувалось у мене, але я не кохав їх. Я увійшов до цієї кімнати вільним чоловіком. Вийду ж я звідси бранцем. Чарівний полон! Божественна полонителька! Мій дух схиляє перед тобою коліна.

Емілі до чортиків перелякалася, що зараз іще й його тіло стане перед нею на коліна. Він був цілком до цього готовий. А вона розпачливо сподівалася, що зараз увійде тітка Елізабет.

— Будь ласка, йдіть, — мовила вона, відчуваючи, як наростає всередині неї паніка. — Я… в мене немає часу, і я не можу далі з вами говорити. Перепрошую за новелу… якщо дозволите мені пояснити…

— Я вже сказав, що новела нічого не значить. Хоча тобі варто було б навчитися мистецтву ніколи не писати щасливих кінцівок — ніколи. Я тебе навчу. Я навчу тебе красі та артистизму горя і незавершеності. О, якою ж ти будеш ученицею! Яке блаженство бути наставником для такої учениці! Цілую твої руки.

Він зробив крок, немов бажаючи захопити її всю. Емілі з жахом сахнулася.

— Ви певно божевільний, — вигукнула вона.

— Я схожий на божевільного? — вимогливим тоном перепитав пан Ґрейвз.

— Так, — прямо і жорстко підтвердила Емілі.

— Мабуть, так і є… ну певно, що так і є. Божевільний — отруєний вином троянд. Усі закохані навіжені. Яка божественна навіженість! О прекрасні, ніким не ціловані досі вуста!

Емілі зробила глибокий вдих. Ця абсурдна розмова має скінчитися. Вона була вже неймовірно зла.

— Пане Ґрейвз, — погляд, із яким вона це казала, був по-справжньому Мурреївським, тож пан Ґрейвз зрозумів, що вона має на увазі саме те, що каже, — я не маю наміру далі слухати ці нісенітниці. Оскільки ви так і не дали мені пояснити, що сталося з вашою новелою, мені залишається тільки побажати вам гарного дня.

Пан Ґрейвз обдарував її тяжким поглядом. Потім він урочисто промовив:

— Що подаруєш мені — поцілунок чи удар?

Це була метафора? Але так чи інакше…

— Удар, — зневажливо відказала Емілі.

Пан Ґрейвз несподівано наблизився до кришталевої вази і несамовито пожбурив її у піч.

Від Емілі донісся слабкий крик: почасти від його варварських дій, а почасти від справжнього жаху. Дорогоцінна ваза тітки Елізабет…

— Це була лише відповідна реакція, — пояснив пан Ґрейвз, глянувши на неї. — Я мусив зробити це, або убив би тебе. Снігова королева! Весталка[27] з крижаним серцем! Холодна як північні сніги! Прощавай.

Вийшовши, він не хряснув дверима. Він зачинив їх за собою м’яко і безповоротно, так, щоб Емілі усвідомила, що вона втратила. Побачивши, що він уже вийшов із саду й обурено крокує провулком — так, немов хотів щось затоптати, вона врешті-решт дозволила собі довгий видих полегкості. Тепер вона знову могла дихати вільно — вперше, відколи він увійшов.

— Мабуть, — майже істерично мовила вона, — я маю бути вдячна, що він не кинув натомість полумисок із консервованими полуницями в мене.

Цієї миті увійшла тітка Елізабет.

— Емілі, ваза з гірського кришталю! Ваза твоєї бабусі! І ти її розбила!

— Насправді ні. Тітонько, люба, я цього не робила. Пан Ґрейвз, це пан Марк Делаж Ґрейвз. Він жбурнув її в пічку.

— Жбурнув її в пічку! — тітка Елізабет похитнулася. — Чому він жбурнув її в пічку?

— Тому що я не захотіла вийти за нього заміж, — сказала Емілі.

— Вийти за нього заміж! Ви вже зустрічалися раніше?

— Ні.

Тітка Елізабет зібрала скалки кришталевої вази і вийшла з кімнати, неспроможна вимовити жодного слова. Щось має бути не так із дівчиною, руку і серце якої чоловік просить при першій же зустрічі. А потім шпурляє безцінні реліквії у безневинні печі.

Однак найгірше Мурреям було після випадку з японським принцом.

Троюрідна сестра Емілі Луїза Муррей, яка двадцять років провела в Японії, приїхала додому в Гусячий Став, щоб навідати рідню. Разом із нею приїхав молодий японський принц. Він був сином друга її чоловіка. Власними зусиллями вона навернула його у християнство, а він, довідавшись, куди вона їде, зажадав побачити Канаду. Його приїзд здійняв страшенну метушню не лише в родині Мурреїв, а й серед усіх мешканців Гусячого Ставу. Однак це ще були квіточки в порівнянні з їхнім станом, коли вони дізналися, що принц вочевидь безнадійно закохався в Емілію Берд Стар з Місячного Серпа.

Емілі він сподобався, вона ним зацікавилась і навіть пожаліла його, коли він зізнався, що приголомшений таким сильним впливом релігії на всіх мешканців Гусячого Ставу і Чорноводдя. У такій обстановці жоден японський принц, навіть навернений у християнство, не зможе почуватись як удома. Тож, вона говорила з ним дуже м’яко — як виявилось, він прекрасно володів англійською — і гуляла з ним у саду, коли місяць був уповні. І майже щовечора у вітальні Місячного Серпа можна було побачити його незбагненне обличчя з вузькими очима та зачесаним назад чорним волоссям, гладеньким немов сатин.

І все було добре, доки він не подарував Емілі прегарну маленьку статуетку жабки, вирізану з агату. Тоді Мурреї забили тривогу. Кузина Луїза заговорила про це першою. Вона була вся в сльозах. Вона знала, що означала та жабка. Агатові жабки були реліквіями в родині принца. Їх завжди дарували на весілля або на заручини. Невже Емілі заручиться… з ним? Тітка Рут,