Джеймс Крюс - Тiм Талер, або Проданий смiх

хлопець плекав надiю, що за рiк усе стане iнакше. Думка про Салех-бея та гамбурзьких друзiв так заспокоювала його, що вiн по-справжньому вiрив, нiби пiсля тiєї подорожi його смiх сам упаде йому до рук, немов стигле яблуко з яблунi.

Та ця надiя таїла в собi й небезпеку: адже Тiм мiг облишити всякi спроби змiнити свою долю й змиритися з таким сумним становищем.

Однак Тiмова зовнiшня байдужiсть мала й перевагу: вона заспокоювала барона. Троч справдi почав думати, що Тiм змирився зi своєю долею, й уже не так пильно наглядав за хлопцем.

Iз тижня на тиждень, iз мiсяця на мiсяць вiн дужче й дужче впевнювався, що Тiмовi Талеровi дедалi бiльше подобається роль багатого спадкоємця i що хлопець уже не схоче помiняти життя нероби-мiльярдера нi на що, навiть на свiй веселий смiх.

I справдi, пiд час тiєї подорожi Тiм згадував свiй утрачений смiх рiдше, нiж доти. У розкiшних готелях бiля дуже багатих людей просто на заднiх лапках ходять. Коли директор такого готелю помiтить, що його багатий пожилець не любить смiятись, вмить уже вся прислуга вiд старшого швейцара й до покоївки знатиме, що поблизу цього пана смiятися не можна. I дiйсно, бiля нього нiхто нiколи не смiється.

Але ж свiт - навiть для дуже багатих людей - складається не з самих розкiшних готелiв. Навiть мiльярдерам iнодi потрiбне буває свiже повiтря. I завжди, виходячи погуляти, чи то сам, чи то вдвох iз бароном, Тiм помiчав, що весь свiт повний смiху.

Пiсля Стамбула вiн iще раз побачив Афiни. З Афiн поїхали до Рима, з Рима до Рiо-де-Жанейро, далi до Гонолулу, Сан-Францiско, Лос-Анджелеса, Чiкаго, Нью-Йорка. Звiдти - до Парижа, потiм до Амстердама, Копенгагена, Стокгольма, на Капрi, до Неаполя, на Тенерiф, у Каїр, у Кейптаун. Лiтали до Токiо, Гонконга, Сiнгапура, Бомбея. Тiм побачив московський Кремль, ленiнградськi мости, Варшаву й Прагу, Белград i Будапешт. I всюди, де приземлявся їхнiй лiтак, Тiм чув на вулицях всесвiтнiй смiх. Смiялися чистильники черевикiв у Белградi й хлопцi-газетярi в Рiо. Смiялися продавцi орхiдей у Гонолулу й продавщицi тюльпанiв у Амстердамi. Усмiхався стамбульський казаняр i багдадський водонос. На празьких мостах жартували й хихотiли так само, як i на ленiнградських. А в токiйському театрi плескали в долонi й реготали так самiсiньке, як у театрi на Бродвеї в Нью-Йорку. Смiх потрiбен людинi, як квiтцi сонце. Коли б смiх раптом вимер у всьому свiтi, людство обернулось би на велетенський зоопарк або на суспiльство ангелiв - поважне, велично-байдуже й нудне.

I Тiмовi, хоч який вiн був поважний на вигляд, дуже хотiлось знову навчитися смiятись. Хоч зовнi вiн здавався цiлком задоволеним, але радий був би стати жебраком у Нью-Йорку, якби це дало йому змогу прилучити й свiй голос до всесвiтнього реготу.

Але Тiмiв смiх Тiмовi не належав. Поруч нього, часом за кiлька крокiв, iнша людина смiялася його заливистим дитячим смiхом. I Тiм от яке лихо! - за той рiк майже звик до цього. Притерпiвся й дбав зовсiм про iнше. Вiн учився. Учився всього, що повинна вмiти й знати так звана "свiтська людина". Вiн уже вмiв вельми зграбно їсти омари, фазанiв, кав'яр; умiв ковтати устрицi й вiдкорковувати пляшки з шампанським; найпоширенiшi вислови чемностi вiд "дуже радий познайомитись" до "не для мене велика честь" умiв сказати тринадцятьма мовами; знав, кому й скiльки треба давати "на чай" у всiх найрозкiшнiших готелях свiту; вмiв не готуючись виголошувати невеличкi промови й звертатися за всiма правилами до графiв, герцогiв та князiв; знав, до яких шкарпеток яка краватка пасує; знав, що по шостiй годинi вечора не годиться носити жовтi черевики, а тiльки чорнi (афте сiкс но браун, як сказав би англiєць); дiзнався, що, пiднiмаючи чашку з чаєм, не слiд вiдставляти мiзинець; мимохiдь, без словникiв, навчився трохи говорити по-французькому, по-англiйському й по-iталiйському; навчився вдавати зацiкавленого, коли насправдi тобi нудно; навчився грати в тенiс, кермувати яхтою та автомобiлем i навiть лагодити мотор; i взагалi навчився прикидатися так добре, що барон був просто захоплений.

Хоч барон майже в кожному мiстi вiв якiсь таємнi переговори про маргарин, але Тiма на них не водив, дозволяв хлопцевi робити, що йому до вподоби. Лиш кiлька разiв довелось Тiмовi сходити з Трочем на банкети - або дуже визначнi (тодi репортери фотографували їх), або ж потрiбнi для фiрми. На таких банкетах Тiм познайомився з одним англiйським герцогом, що захищав афганських гострiїв, i з одним аргентiнським фабрикантом м'ясних консервiв, що боронив привiлеї англiйського дворянства.

Щодо питання про панiв i слуг - а Тiма в його новому становищi воно дуже цiкавило - в усьому свiтi, видимо, панувала велика плутанина. Найкращу вiдповiдь на нього почув Тiм вiд однiєї перекладачки в Москвi.

Катерина Павлiвна - так звали ту дiвчину - обiдала з бароном i Тiмом у готелi "Москва". Нахилившись над своїм смаженим курчам, барон глузливо зауважив:

- Ви, комунiсти, вiрите у вселюдську рiвнiсть, Катерино Павлiвно. Але ж це безглуздя.

Катерина Павлiвна всмiхнулась i показала на смажене курча:

- Якби оцей пiвник був iще живий, я б нiколи не стала вимагати вiд нього, щоб вiн нiс яйця. Нехай би вiн собi правив курником, бо на це тiльки вiн i здатен!

Вiдповiдь була й розумна, й дотепна. Барон гучно зареготав i вигукнув:

- Отже, ви вiрите в панiв вiд природи, Катерино Павлiвно!

- Трошечки вiрю, бароне. По-моєму, буває в людей вiд природи своєрiдний хист до керування, командування, органiзаторства чи як хочете називайте. Однак я не вiрю, що цим хистом надiленi тiльки королi, князi та багатi спадкоємцi. Такi таланти можуть вирости i в моєму передмiстi, й навпаки, в багатьох пишних палацах вони не виростають. Ось цей юнак, наприклад, - Катерина Павлiвна показала на Тiма, - колись має правити вашим королiвством пароплавiв, родзинок та масла. Але я боюся, що вiн занадто великодушний для такої справи!

- Може, й так, - буркнув Троч i урвав розмову. Але Тiмовi вона ще довго не йшла з думки. Тiм зовсiм не образився на Катерину Павлiвну, бо знав, що вона каже правду: адже вiн був хлопець розумний i не чванько. (А до того ж уже доходив вiку, коли людина починає пiзнавати сама себе.)

За календарем Тiм пiд час своєї подорожi постаршав на рiк. Йому скоро мало сповнитися шiстнадцять. Але подорослiшав вiн