Марк Твен - Пригоди Гекльберрі Фінна

підводились зі своїх місць і щосили намагалися пробитися до лави покаянних, заливаючись сльозами; а коли всі, хто розкаявся, зібралися до передніх рядів, вони почали співати, викрикувати і кидатися ниць на солому, наче несповна розуму.

Не встиг я опам’ятатися, як король теж приєднався до тих, хто розкаявся. Він кричав найголосніше, а тоді виліз на поміст. Проповідник попросив його поговорити з народом, і король виявив таке бажання. Він розказав, що був піратом, довгих тридцять років був піратом і плавав у Індійському океані, але цієї весни більшість його шайки перебили в сутичці, ось він і приїхав на батьківщину набирати нових людей, але, слава Богу, його обікрали вчора вночі й висадили з пароплава без жодного цента в кишені. І він зараз цьому несказанно радий, нічого кращого з ним не могло трапитись, бо тепер він став іншою людиною і вперше в житті почувається щасливим. І яким би бідним він не був, але спробує знову добратися до Індійського океану і все своє життя покладе на те, щоб навертати піратів на шлях істини; йому це буде зробити легше, ніж будь-кому іншому, бо всі піратські шайки в Індійському океані він знає, як свої п’ять пальців; і хоча без грошей добереться туди нескоро, та все ж потрапить туди неодмінно, і кожного разу, коли бачитиме пірата, казатиме: «Не дякуйте мені, бо я цього не заслужив, усе це зробили добрі жителі Поквілла, брати і благодійники роду людського, і їхній добрий проповідник, вірний друг кожного пірата».

І тут король залився сльозами, а разом із ним розридалися і всі присутні. Потім хтось вигукнув:

— Давайте зберемо для нього кошти!

З десятеро людей зірвалися було з місць, але хтось запропонував:

— Нехай він сам обійде всіх із капелюхом!

Усі погодилися з цим, і проповідник теж.

І ось король пішов обходити натовп із капелюхом, утираючи сльози, а по дорозі благословляв усіх, дякував і розхвалював за те, що вони такі милосердні до бідолашних піратів у далеких морях. І найвродливіші дівчата раз по раз підводились і зі сльозами на очах просили дозволу поцілувати його — просто так, на пам’ять, а він завжди погоджувався і деяких обіймав та цілував разів по п’ять-шість поспіль; усі запрошували його погостювати в них у місті хоча б тиждень, просили його пожити в них удома і казали, що вважатимуть це для себе за велику честь, але він відповідав, що нічим не може зарадити, бо сьогодні молитовне зібрання закінчується, а йому конче потрібно якомога швидше дістатися до Індійського океану, щоб там навертати піратів на шлях істинний.

Коли ми повернулись на пліт і король почав підраховувати прибутки, виявилося, що він зібрав вісімдесят сім доларів сімдесят п’ять центів. А ще по дорозі він прихопив із собою величеньку сулію віскі десь на три галони, яку знайшов у лісі під возом.

Король сказав, якщо ці здобутки скласти докупи, то вийде, що за один день він ще ніколи не заробляв стільки проповіддю. Він сказав, що тут сумніватись не доводиться: язичники і близько не стояли порівняно з піратами, коли треба обробити молитовне зібрання.

Доки не з’явився король, герцогу теж здавалось, що він непогано заробив, але потім він змінив свою думку. Він набрав і надрукував у друкарні два невеличких оголошення для фермерів (про продаж коней) і взяв за це гроші — чотири долари. Крім того, він прийняв ще на десять доларів оголошень для газети і сказав, що надрукує їх за чотири долари, якщо йому заплатять наперед, і фермери погодились. Передплата на газету коштувала два долари за рік, а він узяв із трьох передплатників по півдолара, теж за умови, що вони йому заплатять наперед. Передплатники хотіли було розрахуватися, як завжди, дровами та цибулею, але герцог відмовив: мовляв, він щойно купив друкарню і знизив розцінки, як тільки міг, а тепер збирається вести справи за готівковий розрахунок.

Він набрав ще вірші, які придумав сам зі своєї голови, — три стовпчики, дуже сумні та зворушливі, а починалися вони так: «Розбий, жорстокий світе, моє нещасне серце!» — набрав, залишив їм набір, готовий до друку, і нічого за це не взяв. Так от, за все це він отримав дев’ять із половиною доларів і сказав, що заради цих грошей йому довелося як слід гарувати цілий день.

Потім він показав нам інше маленьке оголошення, за яке він теж нічого не отримав, бо надрукував його для нас. На ньому був намальований негр-утікач, який тримав на плечі палицю з вузликом, а внизу було надруковано: «200 доларів винагороди». Далі йшлося про Джима, і всі його прикмети були описані один в один. Там розповідалось, що він утік минулої зими з плантації Сент-Жак, за сорок миль від Нового Орлеану, й, певно, подався на Північ, а хто його зловить та допровадить назад, той отримає винагороду й повне відшкодування витрат.

— Ну от, — сказав герцог, — тепер, якщо треба буде, ми можемо пливти і вдень. Як тільки побачимо, що хтось до нас підпливає, одразу хапаємо Джима, зв’язуємо йому мотузкою руки й ноги, кладемо його в курінь і показуємо це оголошення. Будемо говорити, що, мовляв, спіймали його вище по ріці, а на пароплав грошей у нас немає, того ми позичили цей пліт у знайомих і тепер прямуємо за чесно заробленою винагородою. Було б добре одягти Джимові кайдани та ланцюг, але це нам не личить при нашій бідності, так наче золото чи срібло. А от мотузка — те, що треба: слід дотримуватись стилю, як кажуть у нас на сцені.

Ми зійшлись на думці, що герцог це дуже добре вигадав — тепер нам без перешкод можна буде пливти і вдень. За цю ніч ми встигнемо від’їхати досить далеко, щоб утекти якнайдалі від галасу, який здійметься в містечку після роботи герцога в друкарні; а потім можна буде вже й не ховатися, якщо ми захочемо.

Ми зачаїлися і сиділи на одному місці години до десятої вечора, а тоді помаленьку відчалили і випливли на середину ріки, подалі від міста, і не вивішували ліхтар, доки воно зовсім не зникло із видноколу.

Коли Джим будив мене о четвертій годині на вахту, він запитав:

— Геку, як ти думаєш, чи стрінуться нам ще королі по дорозі?

— Ні… Думаю, навряд.

— Ну, тоді не страшно, — каже він. — Один-два ще куди не йшло, цього нам із головою вистачить. Наш завжди п’яний, як чіп, та й герцог задніх не пасе.

Виявляється, Джим просив герцога сказати