Марк Твен - Пригоди Гекльберрі Фінна

із Парижа проведе лекцію „Про науку френологію“ — у такому-то місці, о такій-то годині, такого-то числа і такого-то місяця, вхід десять центів — і складатиме опис характеру за двадцять п’ять центів із людини». Герцог сказав, що він і є той знаменитий доктор. У іншій афіші він іменувався «всесвітньо відомим трагіком, виконавцем шекспірівських п’єс Гарріком Молодшим із лондонського театру „Друрі-Лейн“». У овальних афішах він під іншими прізвищами теж виробляв різні дивовижні речі: наприклад, відшукував воду та золото за допомогою горіхової лозини, знімав зурочення і так далі. Зрештою він сказав:

— А все ж таки муза трагедії мені наймиліша. Ваша величносте, чи не доводилось вам виступати на сцені?

— Ні, — відповідає король.

— Ну, тоді доведеться, ваша колишня величносте, і не пізніше, як через три дні, — каже герцог. — У першому ж зручному місці ми знімемо залу та покажемо публіці поєдинок із «Ричарда Третього» та сцену на балконі з «Ромео і Джульєтти». Як вам таке?

— Мені до душі, звісно, кожна справа, яка може принести прибуток. Але ж, знаєте, я нічого не тямлю в акторській справі, та й бачити акторів мені майже не доводилось. Коли мій батько запрошував їх до палацу, я був ще зовсім малям. А ви думаєте, що зможете мене навчити?

— Ще б пак! Це дуже легко.

— Що ж, гаразд. У мене вже давно руки чешуться — хочеться навчитися чогось новенького. Давайте одразу ж і почнемо.

Тут герцог розказав йому все, як годиться: хто такий був Ромео і хто така Джульєтта, і додав, що сам він звик до ролі Ромео, тому королю доведеться бути Джульєттою.

— Але ж Джульєтта зовсім молоденька. Чи не здасться глядачам дивним, що вона має таку лисину та сиві бакенбарди?

— Та що ви! Не турбуйтесь — цим сільським бовдурам і на думку не спаде засумніватись. До того ж ви ж будете в костюмі, а це зовсім інша річ. Джульєтта стоїть на балконі, вийшла перед сном помилуватися місяцем, вона в нічній сорочці та чепчику з рюшами. А ось і костюми для цих ролей.

Він витягнув два-три костюми із ситцю, з якого шиють штори, і сказав, що це середньовічні лати для Ричарда Третього та його супротивника, а ще довгу нічну сорочку із білого коленкору та чепчик із рюшами. Король заспокоївся. Тоді герцог дістав свою книжку і почав читати ролі поважним і урочистим голосом, походжаючи плотом, він демонстрував, як треба грати; тоді віддав королю книжку та звелів йому вивчити роль напам’ять.

За три милі нижче від повороту ріки було якесь маленьке містечко, і після обіду герцог сказав, що придумав одну штуку, і тепер ми зможемо пливти навіть удень, зовсім не переживаючи за Джима; єдине, що нам треба зробити, — це поїхати до міста і все підготувати. Король теж вирішив поїхати й подивитися, чи не підвернеться під руку щось гідне його уваги. У нас закінчилась кава, тому Джим сказав, щоб і я поїхав із ними та поповнив запаси.

Коли ми дісталися до міста, там все наче вимерло. На вулицях було зовсім порожньо й тихо, наче в неділю. Ми знайшли десь на задвірках хворого негра, який грівся на осонні, й вивідали в нього, що всі жителі міста, крім хворих, старих і малих, попрямували за дві милі в ліс, на молитовне зібрання. Король поцікавився, як туди дістатися, і сказав, що спробує вичавити із цього молитовного зібрання все, що вдасться, й мені теж дозволив піти з ним.

Герцог сказав, що йому треба в друкарню. Ми незабаром відшукали її в маленькому приміщенні над теслярською майстернею. Всі теслі та складальники теж були на молитовному зібранні — навіть дверей не зачинили.

Приміщення було брудне, завалене різним мотлохом, на стінах повсюди були чорнильні плями й оголошення про негрів-утікачів та продаж коней. Герцог зняв піджак і сказав, що більше йому нічого не треба. Тоді ми з королем попрямували на молитовне зібрання.

Коли години за півтори ми дістались туди, з нас піт котився градом, бо день був надзвичайно спекотний. На молитовному зібранні було не менш як тисяча людей з усіх околиць, багато хто приїхав аж за двадцять миль.

У лісі було повно коней, запряжених у візки та прив’язаних де-небудь; вони жували овес із годівниць і били копитами, відганяючи мух. Під навісами з зеленого гілля, що трималося на кілках, продавали імбирне печиво, лимонад, цілісінькі гори кавунів, молодої кукурудзи та іншої зелені.

Проповіді слухали під такими ж навісами, але вони були більшими, щоб умістити купу народу. Лавки там були зроблені з половинок колод — з нижнього, круглого боку в них просвердлили дірки та вбили туди палиці замість ніжок. Спинок ці лавки не мали. Для проповідників під кожним навісом облаштували високий поміст. Жінки були в солом’яних капелюшках, деякі — у напівшерстяних сукнях, інші — в бавовняних, а хто молодший — у ситцевих. Деякі молодики прийшли босоніж, а дітлахи бігали у самих лише полотняних сорочках. Старші жінки плели на спицях, а молодь переморгувалась.

Під першим навісом, до якого ми підійшли, проповідник читав молитву. Прочитає два рядки, всі хором підхоплять, і виходило дуже урочисто — чимало було народу, і всі співали з неймовірним натхненням; потім проповідник прочитає наступні два рядки, а хор їх повторить, і так далі. Натхнення під час молитви наростало, віруючі співали дедалі голосніше, і наприкінці одні застогнали, а інші кричали щосили. Тут проповідник почав проповідувати, і теж неабияк, а з натхненням: спочатку перегнувся на один бік помосту, тоді на другий, потім нахилився вперед, рухаючи руками і всім тулубом та викрикуючи кожне слово на все горло. Час від часу він піднімав догори розгорнуту Біблію й повертав її то в один, то в другий бік, гукаючи: «Ось мідний змій у пустелі! Погляньте на нього та зціліться!» І всі відгукувались: «Слава тобі, Боже! А-а-мінь!»

Тоді він почав проповідувати далі, й слухачі вже хто ридав, хто плакав, хто вигукував «амінь».

— Прийдіть до лави покаянних ті, хто покаявся! Прийдіть, занепалі духом (Амінь!) Прийдіть, хворі та стражденні! (Амінь!) Прийдіть, кульгаві, сліпі та скалічені! (Амінь!) Прийдіть, усі натомлені, змучені та скривджені! Прийдіть, занепалі духом! Прийдіть, зажурені серцем! Прийдіть у руб’ї, не відмиті від гріха! Ринули води для очищення! Врата райські відчинилися перед вами! Увійдіть до них і утіштесь! (А-амінь! Алілуя, алілуя, слава тобі!)

І так далі.

Через крики та ридання вже годі було розібрати, що саме говорить проповідник. То там, то тут люди