Філундія - Світло Лани, Філундія

Друїди мовчки кивнули. Дракон схилив голову. І Лана відчула — ще одна частинка мозаїки повернулась на своє місце.

Дорога додому була довгою та мовчазною. Дамір ніс Лану обережно, як скарб, який боявся втратити. Вона тримала останні дзеркала міцно притискаючи до грудей — холодне на дотик, але гаряче від відлуння історії, яку вони зберігали В одному було відображення далеких часів, коли дракони не панували, а берегли. Коли їхня сила слугувала рівновазі, а не руйнуванню.

Вони зупинилися на знайомій галявині — колись тут палав вогонь, звучав тихий сміх, Лана пригадала той вечір, коли вперше побачила ніжність у очах Даміра-дракона. Цього разу вогонь палав тихо, спокійно. Лана сиділа, загорнута в плащ, дивлячись у вогонь, а Дамір лежав поруч, згорнувшись, його крила були складені, як у птаха, що втомився летіти проти вітру.

— Чому я не можу згадати? — подумки ніби промовляв Дамір, дивлячись на дзеркало. Воно не давало відповіді, тільки блищало, мов бурштин, у якому застигла істина.

Лана тихо поклала руку йому на морду.

— Можливо, ім’я прийде у тиші. Ти вже не той, ким був. І те, що ти змінився, не означає, що ти став чужим. Ти згадав біль, зраду, руйнацію. Але тепер згадай світло. Згадай, заради чого було створено драконів. Ім’я несе в собі не силу, а суть.

Він заплющив очі. І в глибині свідомості щось заворушилось. Далеке дитинство. Голос, що кликав його по імені... Щось на межі шепоту та дихання полум’я...

Його заглиблення у спогади перервав стогін — не один, а десятки, сотні голосів, що линуло з темряви, з вітру, з самої землі. Вони вібрували в повітрі, мов нитки болю, знехтування, жалю. Дамір розкрив очі, тіло його напружилось. Лана теж завмерла, дослухаючись. Їй здалось, що це не просто відлуння пам’яті — це були ті, хто загубився між світами, ті, кого не згадували вже тисячоліття.

Вона згадала дивну зустріч з тінями — як вони тоді з Даміром боролись зі страхом, як сміялись, не дозволяючи тіням затьмарити їхню душу.

Тепер було інакше. Лана дістала дзеркало з важким відлунням у серці — те, в якому була історія зниклих рас. Дзеркало було темним, вицвілим, мов вуаль. Вона поставила його поряд із собою, тримаючи долоню на його поверхні.

— Ви... тіні, що зникли в історії... — промовила вона чітко. — Я віддаю вам вашу історію. Ми з Даміром вас пригадали. Ви не зникли даремно. Ви — суть цього світу, його незримі корені. Я прошу вас — дозвольте собі існувати у новому світі. Дозвольте бути частиною гармонії, яка народжується зараз.

Вітер завмер.

У дзеркалі з’явилися силуети — туманні, але чіткі, сильні, горді, ніжні, дивні, могутні. Голоси стихли, змінившись на ніжний шепіт вдячності. Земля більше не стогнала. Вона дихала.

Ніч огорнула землю лагідною темрявою, яка не несла загроз, лише спокій. Після багатьох днів напруги, битв з минулим і глибинною праці всередині себе, ця ніч була схожа на благословення. Жодна тінь не вийшла зі спогадів, жоден страх не прокинувся. Навпаки — у гіллі шелестіли голоси тих, хто колись був забутий, але тепер оберігав. Вони більше не були тінями, тепер вони стали сторожами нового світу, який зароджувався в серцях Лани і Даміра.

Дамір не намагався згадати ім’я божества. Йому було достатньо цієї миті. Він дозволив собі бути просто присутнім, дозволив собі людське — відпочинок. Поруч спала Лана, глибоко і рівно, наче її душа співала спокійну пісню гармонії. Їхній сон охороняла сама тиша, наповнена присутністю тих, хто знову став частиною світу.

На світанку, коли небо повільно забарвилося у перші відтінки рожевого, вони рушили в дорогу. Під ногами лежала тиха трава, мов килим, що пам’ятає кожен їхній крок. Повітря було наповнене пахощами весни — нової весни цього світу.

І тільки коли перші промені сонця торкнулися бурштинового амулета на шиї Лани, вона раптом збагнула — промайнув рік. Рівно рік, як вони ступили на цей шлях. Рік перетворень, рік пошуку, болю, пам’яті, і любові, що народилась між ними з довіри, а не пристрасті.

Вони вже були майже біля гномів і печери з бурштиновим монолітом. Але тепер це було не повернення — це був завершальний крок, останнє дзеркало, остання відповідь.