Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

— Ви це бачили? — запитала Хейзел.

Обличчя Персі було червоним від вечірньою заграви.

— Так. Я бував тут раніше. Начебто. Здається я шукав свою дівчину.

— Аннабет, — згадав Френк. — Це було на шляху до Табору Юпітера?

Персі нахмурився.

— Ні. Раніше.

Він пильно оглядав місце, так наче досі шукав Аннабет, поки вони не пропливли під мостом «Золота Брама» і не повернули на північ.

Хейзел намагалась угамувати живіт приємними спогадами. Вона пригадала піднесений настрій минулого вечора, коли вони перемогли у воєнних іграх, як увірвались у фортецю супротивника на спині Ганні бала і як Френк несподівано перетворився на ватажка. Він був наче іншою людиною, коли видерся на стіну та закликав до нападу П’яту когорту. А як він розкидав захисників... Хейзел ніколи ще не бачила його таким. Вона так ним пишалась, коли прикріплювала емблему центуріона до його футболки.

Потім її думки звернулись до Ніко. Перш ніж вони пішли, брат відвів її вбік, щоб побажати успіхів. Хейзел сподівалась, що Ніко залишиться в таборі, аби допомогти захистити його, але брат сказав, що піде вже сьогодні — повертається до Підземного царства.

— Татові не завадить будь-яка допомога, — сказав він. — Те, що відбувається на Карних полях, досить схоже на тюремний бунт. Фурії ледве підтримують порядок. До того ж... я хочу простежити за втікачами. Можливо, знайду Браму Смерті з іншого боку.

— Будь обережним, — сказала Хейзел. — Якщо Гея її охороняє...

— Не хвилюйся. — Ніко усміхнувся. — Я вмію бути непомітним. Краще сама будь обережною. Що ближче ти до Аляски... Навіть не знаю, чи не стануть твої провали частішими.

«Бути обережною, — гірко подумала Хейзел. — Наче ці пошуки можуть скінчитися для мене добре».

— Якщо ми звільнимо Танатоса, — промовила вона, — я можу ніколи більше тебе не побачити. Танатос відправить мене назад у Підземне царство...

Ніко взяв її руку. Його пальці були такими блідими... ледве вірилось, що у них спільний батько.

— Я хотів, щоб ти змогла потрапити до Елізіума, — промовив він. — Це було найбільшим, що я міг для тебе зробити. Але тепер я хочу знайти інший вихід. Я не хочу втратити сестру.

Він не сказав «знову», але Хейзел знала, що саме про це він подумав. Уперше вона не ревнувала до Б’янки ді Анжело. Вона лише шкодувала, що не може ще трошки побути з Ніко та друзями з табору. Вона не хотіла помирати вдруге.

— Щасти, Хейзел, — сказав він. А потім розчинився в темряві, точнісінько як їхній батько сімдесят років тому.

Човен здригнувся, висмикнувши Хейзел із минулого. Вони зайшли в тихоокеанські води й оминали скелясте узбережжя округу Марін.

У Френка на колінах лежав його лижний чохол. Він переходив на коліна Хейзел і нагадував поперечку безпеки на якому-небудь атракціоні. Хейзел пригадала той раз, коли Семі відвів її в парк атракціонів під час Марді-Ґра[24]... Але вона швидко відкинула ці спогади. Не можна зараз втрачати свідомість...

— З тобою все гаразд? — поцікавився Френк. — Тебе наче нудить.

— Морська хвороба, — зізналась Хейзел. — Не думала, що буде настільки погано.

Френк надувся, так наче це була його провина, і почав ритись у рюкзаку.

— У мене є нектар. І крекери. Бабуся наче казала, що імбир допомагає... У мене його немає, але...

— Усе гаразд. — Хейзел вимучено посміхнулася. — Дякую тобі.

Френк дістав крекер. Той тріснув у його великих пальцях, і крихти полетіли навсібіч.

Хейзел розсміялась.

— О боги, Френку... Вибач. Не гарно, що я з тебе сміюсь.

— Усе гаразд, — сором’язливо промовив він. — Гадаю, ти не їстимеш той крекер.

Персі майже не звертав на них уваги. Його очі були зосереджені на узбережжі. Коли вони минули пляж Стінсон, він указав удалечінь, де здіймалась над зеленими пагорбами височенна гора.

— Я її наче вже бачив, — промовив він.

— Гора Тем, — сказав Френк. — У таборі весь час про неї балакають. На її вершині була стара база титанів. Там відбулася велика битва.

Персі нахмурився.

— Хтось із вас там був?

— Ні, — відповіла Хейзел. — Це було минулого серпня, до того як я... прийшла у табір. Джейсон розповідав мені про неї. Легіон знищив ворожий палац і приблизно мільйон чудовиськ. Джейсону довелось битися з Кріосом — сам на сам із титаном. Уявляєш?

— Уявляю, — пробурмотів Персі.

Хейзел не дуже зрозуміла, що він мав на увазі, але Персі дійсно нагадував їй Джейсона, хоч зовні вони цілковито відрізнялись. У них обох відчувалася прихована сила і ледь помітний смуток, наче вони наперед бачили свою долю і знали, що рано чи пізно зустрінуть чудовисько, яке не зможуть перемогти.

Хейзел це також було знайомо. Вона дивилась, як заходить сонце над океаном, і розуміла, що їй залишилось жити менше тижня. Хоч би яким був результат пошуків, її подорож скінчиться на Святі Фортуни.

Вона пригадала свою першу смерть і місяці, що їй передували: її дім у Сьюарді, шість місяців, проведених на Алясці, ніч на човні в затоці Воскресіння і той проклятий острів.

Коли вона усвідомила свою помилку, було запізно.

В очах потемніло — і Хейзел затягнуло в минуле.

* * *

Дім, який вони винаймали, був обшитою дошками коробкою, що стояла на палях над затокою. Коли потяг з Анкориджа проїжджав повз, меблі тряслись, а картини стукались об стіни. Уночі Хейзел засинала під хлюпання крижаної води об каміння під дошками підлоги. Від вітру будинок скрипів і тріщав.

У них була одна кімната. Кухнею слугували газова плитка та ящик із льодом замість холодильника. Один кут призначили для Хейзел, відгородивши його завісою. Там лежали матрац і скриня з речами. На стіни дівчинка причепила свої малюнки і старі світлини з Нового Орлеану, але через це тільки сильніше сумувала за домівкою.

Матері майже ніколи не було вдома. Вона більше не називала себе Королевою Марі. Тепер це була просто Марі, наймана робітниця. Вона цілими днями куховарила та прибирала на Третій вулиці, у їдальні для рибалок, робітників залізниці й матросів, які час від часу навідувалися туди. А коли поверталась додому, то приносила із собою запах мийних засобів та смаженої риби.

Уночі Марі Левек змінювалась. Контроль над нею перехоплював Голос, він віддавав Хейзел накази і змушував працювати над їхнім