Леонід Олександрович Сапожніков - Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

нагода трапилась наприкінці 1942 року, коли англо-американський десант несподівано для німців захопив Алжир та Марокко. Вішісти не чинили серйозного опору. Майже всі французькі колонії в Африці опинилися в руках союзників. Було вирішено створити уряд Франції у вигнанні на чолі з генералом Жиро. Державний департамент США рекомендував його Рузвельту як авторитетного і, головне, поступливого воєначальника. Він нещодавно порвав із режимом Віші та був таємно вивезений з південного берега Франції до Гібралтару на підводному човні. Де Голль зі своїми військами, чисельність яких досягла 70 тисяч, був би змушений виконувати накази Жиро як голови уряду і головнокомандувача.

Навіть звичайній людині дуже боляче, коли головну справу її життя хочуть комусь віддати. Уявіть, як страждав де Голль! Він рішуче відмовлявся летіти з Лондона до Касабланки (Марокко), де в січні 1943 року зустрілися Рузвельт і Черчілль. «Уявляє себе Жанною д’Арк!» — обурювався британський прем’єр і пригрозив норовливцю розірвати з ним стосунки.

Врешті-решт де Голль прибув. «Знадобилося кілька годин, — пише Черчілль, — щоб умовити його зустрітися із Жиро. Де Голль поводився офіційно і, вийшовши величною ходою з вілли, крокував садочком з високо піднятою головою»...

Невідомо, як би склалася історія Франції, якби не особисті враження Рузвельта від зустрічей з генералами-суперниками. Де Голль, хоч і поводився не дуже люб’язно, сподобався президенту «натхненним поглядом». А Жиро розчарував. Ось що пише син Рузвельта Елліот, який супроводжував батька в Касабланці:

«Для Жиро не існувало ніяких політичних проблем. Він був здатен бачити лише суто матеріальні проблеми війни.

— Тільки дайте нам зброю! — вигукував він. — Дайте нам гармати, танки, літаки! Більше нам нічого не потрібно.

Батько дружнім тоном, але твердо вів допит:

— Звідки ви візьмете війська?

— Ми можемо навербувати десятки тисяч колоніальних солдатів. Це не проблема. Тільки дайте нам зброю. Решта...

Рештою, однак, були проблеми, недоступні його розумінню».

— І це людина, яка нібито зможе об’єднати навколо себе французів! — сказав президент синові, коли Жиро пішов. — Він нуль як адміністратор і буде нулем як вождь!

Нуль-то нуль, але керований, на відміну від де Голля... Врешті-решт майбутній тимчасовий уряд — Французький комітет національного визволення — на рівних правах очолили де Голль і Жиро.

Втім, Рузвельт не полишив думки усунути де Голля. «Натхненного погляду» було замало, щоб забути інцидент у зв’язку з островом Сен-П’єр та інші подібні демарші глави вільних французів. Однак де Голль мав особливі стосунки з Радянським Союзом. 1942 року він хотів відправити дивізію Ларміна, сформовану в Лівані та Сирії, на Кавказ, щоб допомогти Червоній армії (над Ельбрусом уже майорів прапор зі свастикою). Англійці заперечили: мовляв, у Єгипті в боях проти Роммеля ця дивізія потрібніша. Де Голль тоді поступився (нетиповий для нього випадок!), але послав до СРСР ескадрилью винищувачів «Нормандія». Згодом вона стала полком «Нормандия — Неман» із трьох ескадрилій. Це була єдина військова частина західних союзників, яка воювала на східному фронті.

Рузвельт розумів: щоб позбутися де Голля, конче потрібна згода Сталіна. І сподівався отримати її у «дядечка Джо» в Тегерані на зустрічі Великої Трійки.

Сталін як противага

Отже, Тегеран, 28 листопада 1943 року. О 15:00, за годину до початку конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії, Рузвельт зустрічається зі Сталіним. Під час бесіди він обережно зондує позицію радянського лідера стосовно Франції. Каже, що американці озброюють зараз 11 французьких дивізій, але...

Ось фрагмент стенограми:

Рузвельт говорить, що якби маршал Сталін зустрівся з де Голлем, то де Голль йому не сподобався б.

Сталін говорить, що особисто він не знає де Голля.

Рузвельт відповідає, що, на його думку, французи — хороший народ, але їм потрібні абсолютно нові керівники, не старші за 40 років, які не обіймали жодних посад у колишньому французькому уряді (прозорий натяк на те, що де Голль не відповідає цим вимогам, отож його треба усунути! — Авт.).

Сталін відповідає, що це забере багато часу (у перекладі з мови дипломатії: «де Голль на найближчі роки цілком мене влаштовує». — Авт.).

Ще б пак не влаштовував! Справа не в сотні французьких льотчиків полку «Нормандія — Неман». Сталін розумів, що Франція де Голля не піде після війни на поводі у США. А де Голль вбачав у Радянському Союзі потужну противагу своїм американським та англійським «друзям».

Він не міг терпіти нав’язаного йому американцями співголову Французького комітету національного визволення. За свідоцтвом Елліота Рузвельта, в Касабланці обидва генерали, де Голль та Анрі Жиро, «спогорда дивилися один на одного й нагадували готових зчепитися псів». Було очевидно, що працювати разом вони не зможуть. А тут ще де Голль заявив: він як глава вільних французів перенесе свою резиденцію до Москви, якщо Жиро не усунуть! І американці відступили, називаючи поміж собою де Голля «норовливою французькою нареченою». Жиро ще підписував документи, але вже ні на що не впливав, а в листопаді 1943 року взагалі був виведений з комітету національного визволення. «Де Голль виявив себе незрівняно сильнішим», — з повагою згадував Черчілль.

Комітет на чолі з де Голлем офіційно визнали уряди великих держав, але кожен по-своєму. Роздратовані американці оголосили його «органом управління тими французькими заморськими територіями, які визнають його владу». Це означало, що вони не вбачають у цьому комітеті майбутній тимчасовий уряд Франції. Англійці були не набагато щедріші: вони назвали комітет «органом, здатним забезпечити керівництво французькими зусиллями у війні». А Москва, за словами де Голля, виявила справжню широту, визнавши цей комітет «представником державних інтересів Французької Республіки». Проте на зустріч Великої Трійки в Тегерані де Голля, всупереч його сподіванням, не запросили.

Такий різний Опір

Тим часом становище Франції змінилося. Після висадки англійців та американців у Північній Африці німці окупували всю країну. Вони й раніше плювали на так звану незалежність зони Петена. Наприклад, вилучили всі нікелеві монети з його портретом і вивезли до Німеччини на переплавку: мовляв, нікель — це стратегічний матеріал. Гестапо від самого початку діяло в неокупованій зоні як у себе вдома. Однак у населення була ілюзія, що старий мудрий маршал поступається німцям тимчасово, а зручної миті зробить рішучий крок і доб’ється справжньої незалежності. Тепер ця ілюзія щезла. Вчорашній кумир став у очах французів зрадником.

А невдовзі надійшла звістка про Сталінград. Окупанти стали зліші і вже не старалися поводитися з французами більш-менш лояльно. У відповідь на поодинокі акції Опору почалися розстріли заручників. Опір від цього тільки зростав. Німці, дарма що розумна нація, наступили у Франції на ті самі граблі, що в