Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

«Аби лише ніхто не звернув на нас увагу», — подумав Мирослав. Це дивним чином ще більше збуджувало. Нарешті його пальці слизнули до змученого чеканням та зволоженого від бажання лона Ліди. Вона аж затремтіла й почала тазом і рухаючи колінами тертись ним об руку. Вона ще трішки переминала стегнами, прискорюючи рухи, а потім, коли декілька пальців увійшло в неї, її почало трусити, вона ще більше почервоніла, потім ніби завмерла, потім — ще декілька рухів, після чого вона розслабилася, розтиснувши стегна та відпустивши майже отерплу руку.

Декілька хвилин Ліда просто дивилася вперед на сцену, але її думки ніби покинули її, здавалося, вона зовсім ні про що не думала, просто абсолютно порожня і при цьому якась блаженна. Потім вона повернулася до Мирослава й палко поцілувала його в губи.

Дорогою додому він хотів було поговорити з нею, але вона перебивала й не хотіла розмовляти. У голові крутилася одна думка: «Аби не німфоманка, ті не вміють контролювати свою сексуальну енергію».

Щойно вони зайшли у квартиру, вони з порогу кинулися в обійми одне одного так, ніби це в перший чи в останній раз. Цієї ночі вони кохалися вдвічі довше, ніж зазвичай, збудження виявилося таким сильним, що вгамувати його ніяк не вдавалося.

На ранок вони проснулися геть іншими, з розумінням потреби одне в одному, якісь шестерні їх вільних душ з’єдналися. Мирослав милувався її сонним і спокійним обличчям, допоки вона не прокинулася й не почалося усе по новій.

Оскар не переставав вимагати їжі: «Оскара… кормити… ледарі…». Мирослав зробив над собою зусилля і все-таки пішов кормити папугу. «Тварини — це, звісно, добре, але в такі моменти ліпше їх не мати. А ті, у кого собака, її взагалі потрібно вигулювати. Ні, це точно не для мене. Краще вже акваріум із золотими рибками, їх покормив, коли вийде, та раз на тиждень воду поміняв, та й усе. Точно, краще золоті рибки. Чекай, а з ким поговорити, хто буде будити вранці? Ні, як же я без Оскара?» — у голові Мирослава думки летіли одна поперед іншої.

Оскар лишився задоволений і повністю переключився на сніданок. Мирослав пішов на кухню готувати. Дівчата люблять, коли їм готують сніданки. У цей час вони часто ще сонні й люблять повалятися в ліжку, не всі, звісно, лише ті, яких він знав.

Ліда солодко потягувалася і, накинувши легкий халатик, прийшла на кухню. Мирослав саме розливав каву по горнятках. Ще з Франції він перейняв звичку снідати легко, це здебільшого були канапки, сир, шинка та овочі, ну і звісно, заварна кава із сиром або круасаном. Снідаючи, Ліда проникливо і з якоюсь таємничістю та легкою усмішкою в очах дивилася на нього.

«О тільки не це», — говорили його очі.

«Саме оце», — відповідали її.