Олександр Гребьонкін - Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін

Лекція № 11. Наука, культура і духовне життя (1965-1985 рр.)

  1. Народна освіта

Середня і спеціальна школа

Освіта залишалася достатньо благополучною сферою радянського суспільства (в Конституції УРСР 1978 року: «безкоштовність, обов’язковість») і мала досить високий рівень (це довели брейн-ринги середини 80-х років радянських і американських школярів). Освіта була пристосована до завдань партії стосовно будівництва комуністичного суспільства, яке повинні будувати лише високоосвічені люди.

У 1966 році відбувся перехід на обов’язкову 10-річну освіту. Учні, які по закінченні 8 класу обрали навчання у технікумі чи в ПТУ, повинні були за 2-3 роки вивчати й загальноосвітні предмети старшої школи.

На кінець 60-х років міністерство освіти добилося 100% охоплення середньою освітою дітей. У 1980 році середню школу в УРСР закінчило 734 тисячі юнаків і дівчат. Ті люди, які до 45 років з-за якоїсь причини не мали середньої освіти, могли відвідувати вечірні школи.

У 1984 році розпочалася нова шкільна реформа, за якої встановлювався одинадцятирічний термін навчання. Було започатковано навчання дітей у школах (за бажанням батьків) із шестирічного віку.

 В зв’язку зі зростанням ролі НТР в суспільстві, в радянській школі відбулося декілька важливих змін:

в нові навчальні програми вводяться вивчення  анатомії, генетики, кібернетики, елементи яких входили в курси біології, фізики; почали вивчати основні засади філософії і політекономії, в рамках загального курсу для старшокласників «Суспільствознавство»; було відмінено обов’язкове вивчення курсу історії КПРС у школі, замість неї почали вивчати «Історію СРСР» і «Історію УРСР»; у 8 класах ввели обов’язковий курс «Основи радянської держави і права»; було введено  початкову військову підготовку в школах і вузах; продовжували приділяти увагу трудовому вихованню учнів (уроки праці в шкільних майстернях, у навчально-виробничих комбінатах; разом з атестатами випускники отримували посвідчення про  спеціальність і при бажанні могли йти працювати на виробництво).

Над школами , технікумами і ПТУ брали шефство великі підприємства, які допомагали коштами, харчуванням, знаряддям, здійснювали ремонт. У 1984 р. розпочалася шкільна реформа, за якої встановлювався одинадцятирічний термін навчання. Було започатковано навчання дітей у школах (за бажанням батьків) із шестирічного віку.

Активно зростала професійно-технічна освіта. Розширився перелік спеціальностей, навчально-технічна база.

Проблеми освіти

Водночас, всеохоплююче навчання  дещо ускладнювали роботу навчальних закладів. Великий бум народжуваності призвів до нестачі навчальних закладів, спорядження. Школи часто працювали в 2 зміни. Тому якість навчання, особливо у сільських школах, була не дуже високою. Не вистачало профільних навчальних закладів, і тому діти часто були позбавлені змоги  вибирати між технічним і гуманітарним профілями.

 Усі школи, вчителі були під пильним контролем партії. Це призвело до ідеологізації освіти. Велику шкоду навчанню нанесла так звана «боротьба з другорічництвом», коли роботу школи і директора оцінювали за кількісними показниками. Це принижувало гідність вчителя, коли керівництво примушувало ставити «трійки» недбайливим учням, яких просто «перетягували» з класу до класу. Не могло сприяти покращанню навчання й невисока зарплата педагогів, численні громадські доручення, які не стосувалися основної роботи вчителя, переповненість класів.

Розпочата, ще у 60-х роках русифікація українських шкіл продовжувалася.

У 1978 році, а згодом, у 1983 році, за спеціальними директивами МО УРСР, почалося «удосконалення вивчення російської мови». На неї відводилося значно більше годин, а вчителі отримували надбавку за «поширення російської мови у складних умовах». Популярне було гасло про «злиття націй». І хоча українська мова теж вивчалася, кількість годин була меншою.

Катастрофічно зменшувалася кількість україномовних шкіл. Наприклад, в обласних центрах, україномовних шкіл було лише 28%, в той час російськомовних – 78%. У Донецьку, деяких містах Криму взагалі не залишилося українських шкіл. Стало звичайним явище звільнення учнів від вивчення української мови за письмовими заявами батьків.

Газети і журнали українською мовою видавалися, але більшість читачів вибирало російськомовні видання. І все ж  найбільш популярними українськими часописами стали журнал іноземної літератури «Всесвіт», журнал сатири і гумору «Перець», журнал «Новини кіноекрану» і низка дитячих періодичних видань. Але тиражі їх були менші, ніж російськомовних журналів. Але міг заспокоїти той факт, що у книгарнях і в бібліотеках можна було зустріти значну кількість українських книжок. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍