Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

- Джеймсе, - я відповіла на дзвінок.

- Привіт, сестричко! Як справи? - долинув до мого слуху, веселий голос брата.

- Впевнена, що в тебе краще, - сміюся я.

- А що так?

- Не звертай уваги. Ти як? - переводжу тему.

- Начебто чудово. Батько, як завжди, пропадає на роботі. Я постійно тусуюся з друзями. А ти вже багато друзів завела? - зацікавлено запитує мій брат.

- Не особливо, - зітхаю я. - Загалом, місто прикольне. Мені тут подобається.

-  От і добре. До речі, Наталі та Кім питали про тебе.

– Коли? - зсунула я брови.

- На днях.

– Невже? Вони за цілих три тижні жодного разу мені не дзвонили, а тут треба ж, згадали! - нахмурилася я.

- А ти до них дзвонила? Тому що вони говорять те саме. Ти поїхала і зовсім про них забула, - засуджував Джеймс.

- Звичайно. Ви всі праві, а я – ні! - бурмочу насупившись.

У трубці зітхнули:

- Вибач.

- Не вибачайся, - кажу я. - Я поїхала. У мене тут нове життя та нові друзі. Час забути про минуле.

- Навіть про мене? До мене ти теж не дзвонила, - ображено каже брат.

- Я збиралася, правда… - але Джеймс мене перериває.

- Все нормально. Я розумію. Ти була зайнята. Але хоч раз, можна було про мене згадати? Я скучаю, Ханно.

- Я теж скучаю, Джеймсе.

- Я тут подумав, давай на літо ти до нас, чи я до вас.

– Краще ти до нас. Чудова ідея, Джеймс. Мені подобається. Приїжджай. Ми весело проведемо літні канікули.

- Ок. Бачу, ти не дуже сумуєш за батьком, - сміється він.

- Не встигла ще. Але може колись… – я замовкла.

- Гаразд, Ханно. До мене хлопці прийшли. Мені пора.

– Давай. Успіхів. Весело проведи час, – висловлюю побажання братові.

- Обов'язково. Прощавай, - він кладе слухавку.

- І тобі бувай, братику, - сумно кажу сама собі. - Хоч у когось із нас, все чудово.