Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Але дівчина була не права, оскільки воїни, що стояли біля рогаток повідомили, що бачать велику кількість дітей, що з’явились на дорозі, яка прямо вела до фортеці племені Зодчих. Командири вискочили на паркан, щоб самим оцінити ситуацію. На фортецю не поспішаючи йшов великий натовп дітей. Хто тримав палиці, хто шпаги, хто залізні прути. Попереду йшло троє, можливо командири. Два хлопця та одна дівчина. Всі троє були в спортивних шоломах, наколінниках та налокітниках. Всі троє тримали в руках шпаги. У одного з хлопців за спиною також було видно закріплену палицю. Йшли мовчки, але впевнено.

Коли до фортеці лишилось  метрів тридцять – зупинились. Вже звідси Мілана швидко порахувала військо. Троє командирів привели не менше сімдесяти дітей, озброєних та абсолютно мовчазних. Вони встали, в бойовій готовності, завмерли на місці.

Вітаємо наших гостей, - крикнула Аніта з паркану, - ми б запросили Вас до нашого двору, але ми не розраховували на таку кількість людей. Чи не могли б Ви половину хоча б відправити додому?

Армія стояла та мовчала. Ніхто не відповів. А командири не спішили починати діалог. Тільки нахабно всміхались. Ця обстановка почала нервувати хлопців та дівчат племені Зодчих. Вони не розуміли, що ті хочуть та чого прийшли. Але Мілана була більше ніж впевнена, що розмов і не планувалось.

В одну мить, командири ворожого війська підняли зброю, та почали ритмічно та повільно бити нею по своїм шоломам. Вся армія, позаду трьох, почали вибивати палицями по землі. Зразу після цього, всі почали голосно вигукувати «Бий, бий, бий!»  Піднявся страшний гуркіт, в перемішку з криком. Хлопці племені Зодчих почали дуже нервувати. Навіть хтось з дівчат заплакали. Всім стало дуже страшно. Прийшло відчуття, що вони програли бійку, хоча та навіть не почалась. Ворог діяв на нерви, це була дуже жорстока політика. Їх багато, вони організовані. В фортеці почалась паніка. Але вона продовжувалась не довго.

Закричали Дозорні з даху, діти в цю ж мить почули новий звук. Це був звук падаючого каміння. Але звідки? Попереду армія, яка стукала палицями та кричала. Каміння було з іншої сторони! Мілана швидко обернулась, та побачила ще одну групу дітей вже зі сторони школи. Їх було не більше двадцяти, але у всіх були сумки набиті камінням. І тепер воно летіло прямо в фортецю.

Почулось гуркотіння. Каміння посипалось на дах, який захищав воїнів племені Зодчих. Але були й ті, що стояли просто на дворі. І не забуваємо про дітей з рогатками. Почулись крики від попадання по рукам та ногам. Декілька дітей з рогатками, не встигли обернутись та отримали камінням по спині.

Та скориставшись хвилиною дезорієнтації племені, ворожа армія кинулась на фортецю. Три командири закричали та побігли рівнесенько до схованих воріт фортеці. Інші теж закричали та побігли прямо до паркану. Тож тут почалась шалена Гра, яку ніхто не очікував. Поки діти стріляли з рогаток прямо в натовп, інші подавали каміння для перезарядки. Ворожі командири та ще група їх воїнів підскочили до незакріплених дошок, та почали підпирати залізними прутами. Підперли, потягли, дошку видерли.

Ворожа група з камінням з іншої сторони, вмить зникла з поля зору. А воїни попереду, після того як командири відійшли в сторону, почали всі гурбою напирати на колеса, засипані землею, що закривали вхід до подвір’я фортеці. Колеса піддались та відкрили прохід. Він був вузький, але по одному, по двоє, вороги почали заскакувати у двір.

В ту ж мить, та частина армії, що бігла прямо до паркану, зупинились, перший ряд став на карачки, підперши сам паркан. Інші діти, підбігаючи, стрибали на спини першим та опинившись в рівень з захисниками, почали молотити палками. Декілька хлопців, що тримали рогатки, отримали палицями по голові, не втримались та падали на подвір’я, відкриваючи простір для ворога. Тож, майже одночасно з відкритими воротами, ворог почав перелазити й паркан.

Мілана та Аніта закомандували хлопцям та дівчатам виходити на подвір’я та захищатись від нападників. В діло пішли палиці, шпаги. На щастя, залізні прути ворог покинув ззовні, оскільки ті виконали свою роль при ламанні воріт. Лунали удари, крики. Хтось наступав, хтось падав, хтось кричав, а хтось падав без почуттів на землю. Тренування племені Зодчих не пройшло даремно, майже всі взяли себе в руки, ритмічно проводили захист та атаку. Діти не просто махали палицями, а наносили точні удари по рукам, шиї, палицям ворога.

Оскільки всі сімдесят дітей зі сторони ворога не могли одночасно зайти на подвір’я, у дітей племені Зодчих була перевага. Лишалось витримати натиск, потрібно докласти досить багато зусиль, але вони відчували, що можуть перемогти.

Мілана, разом з двома хлопцями намагались зупинити ворожу армію перелазити паркан. Командна робота, ритмічні удари. Цілились вже в голову, щоб було більш ефектно. Вийшло. Останній вже навіть не встиг перекинути ногу, як отримав прямісінько в коліно. Закричавши, хлопець полетів вниз, на спину якоїсь дівчини. Обидва закричали, та самі збили ще декількох, тих хто намагався підійти для ривку нагору.

Мілана схопила рогатку, закинула каміння та почала стріляти вниз. Камінь полетів прямісінько в натовп під парканом. Наступний удар. Справа та зліва, за рогатки встали хлопці та дівчата. Каміння полетіло вниз. Крім крику та хаосу знизу, діти побачили й кров. Нажаль ця Гра вже стала дуже жорстокою. Адже або вони, або їх. І не зрозуміло, що краще. Ліва рогатка впала, дівчина впала вниз, її знудило прямо на землю. Напевно так подіяла кров, яку вона побачила. Оборона продовжилась.