Андрій Анатолійович Кокотюха - Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вахтера не було, він зрадів і привітав себе з удачею. Другий поверх… Двадцять третя кімната… Вибачте, помилився… Третій поверх… Тридцять друга кімната… Сюди, точно сюди. Максим штовхнув двері і зовсім не здивувався тому, що вони відчинені. Він зайшов.
Спочатку в сутінках він нікого не нагледів. Кімната хиталася перед очима, і Максим уже вкотре за сьогоднішній вечір вирішив тікати, але розгледів на ліжку Тамару, і до нього повернулася рішучість. Він зробив кілька неповних кроків. Тамара не ворухнулася. Зблизька він розгледів, що вона лежить до нього спиною, майже з головою накрилася покривалом. Спить. Тим краще!
Його не здивувало, що вона спить. Добре, що не треба робити вигляд, наче дістаєш з сумки пакет з грошима. Він не вмикав світла, обережно повернувся до дверей, причинив їх і знову наблизився до ліжка. Спи, мій малесенький, пізній-бо час… Люлі-люлі…
Максим зрозумів, що сказав це вголос, і принишк. Тамара не прокидалася. Спокійно. Менше слів — більше діла.
Він довго обирав собі зброю розплати і зупинився на замашному шматкові арматури, який знайшов на будівельному майданчику. Для цього він навмисне їздив у інший кінець міста. Арматурина була обмотана ганчіркою. Буде кров, але й це його не лякає: все одно він влаштує тут пожежу, перед цим забравши всі Тамарині документи. Звичайно, різні там патологоанатоми з’ясують, що потерпілу били по голові… А може, й розбиратися не будуть — хіба мало пожеж у Києві, хіба мало обвуглених трупів? Це легше, ніж тягатися з трупом. Пляшечка з гасом теж у сумці, сумку він купив сьогодні, найдешевшу, яка була, потім він її викине… І упреться рогом — нічого не знаю!
Молода жінка раптом заворушилася, і Макс, боячись, аби вона не прокинулася, розмахнувся і вдарив її по тому місцю, де під покривалом вимальовувалася її голова, своїм шматком арматури.
Приглушений зойк перелякав і одночасно роздрочив його. Після третього удару — переляку як не було: збудженість і лють цілком заволоділи ним. Алкоголь надавав войовничого запалу. Після третього удару він помацав покривало. Якщо липко — значить, кров. У всіх книжках про вбивства наголошується на цьому. Вдаривши ще раз для певності, він поторсав нерухоме тіло, дивуючись своїй незворушності. Можна подумати, що щодня доводиться вбивати сплячих жінок. А він дійсно вбив її. Особливого бажання дивитися на понівечене мертве обличчя в Макса не було. Все одно вже темно, а світло запалювати небезпечно.
Він відчув, що хміль помалу вивітрюється. Справу треба довести до кінця, інакше тверезим він на смерть перелякається.
І раптом за спиною рипнули двері. Що за чортівня, він же сам чув, як клацнув автоматичний замок! Рвучко обернувшись, він побачив привида, який виходив з шафи для одягу. Таки привида, відлетілу душу Тамари Шиян, яка навіть у напівтемряві була схожа на живу істоту з плоті й крові, якою ще кілька хвилин тому…
— Згинь… Не треба… — Максим незграбно перехрестився тремтячою правицею, яка все ще міцно стискала знаряддя вбивства.
— Ти не вмієш хреститися, — промовив привид.
— Не підходь, — прошепотів злякано Максим і позадкував. — Не підходь…
12
Це була Тамара. Жива. Не привид, не голограма. Максим протверезів остаточно, за якусь невловиму мить, і жах крижаними пальцями стиснув його нутрощі.
— Я не вірила, — її голос тремтів. — Але я не хотіла… Я дуже перелякалася… Хотіла тебе зупинити… Але ти був страшний… Я не хотіла, не знала…
Вона довго, мабуть, вічність, шукала вимикача. Одинока лампочка освітила кімнату, яскравішого за це світло Максим нічого не бачив і рвучко затулився рукою.
— Я не вірила… — повторила Тамара, схлипуючи. — Тобі не вірила… і в те, що ти наважишся, не вірила… Не хотіла…
Очі звикли до світла. Максим повернувся всім корпусом до ліжка, взяв набрякле від крові покривало за край, рвучко відкинув його.
Спотворене Аллине обличчя мертво дивилося на нього одним оком — друге було залите червоною рідиною у суміші з чимось сіруватим.
— Мозок, — сказав Максим механічним голосом.
— Це ти… Я подзвонила їй сьогодні… Сказала, що хочу побалакати… Як жінка з жінкою, — слова давалися Тамарі через силу. — Вона прибігла… Умовляла дати вам спокій… Я обнадіяла її… Ми пили… Горілку… Я більше їй підливала…
— Горілку, — повторив за нею Максим.
— Вона пила… Бачила, що я хочу цього, і пила… Захотіла спати — ми, баби, швидко п’яніємо… Я так і розраховувала… Цікаво було… Двері не зачинила… Сама в шафу…
— В шафу, — луною повторив Максим, обережно закрив мертве обличчя покривалом.
— Ти ж сам… Через тебе…
Слова каменем застрягли в неї в горлі, коли вона раптом побачила нелюдський вираз Максимового обличчя. Він нічого не говорив більше — стрибком знищив відстань між нею і собою, схопив її за плече, не даючи ухилитися, зі свистом розсікши повітря, злетіла угору рука, озброєна замашним шматком арматури…
Після третього удару Тамара сповзла на підлогу, після шостого перестала кричати, тільки стогнала, коли він товк її ногами по голові, грудях, животу.
Сусіди, марно спробувавши вивалити двері, викликали, перелякані нелюдськими криками, міліцію.
Тамара Шиян померла по дорозі до лікарні.
Розтин показав, що потерпіла — Горбаль Алла Михайлівна була на другому тижні вагітності.
Потерпіла Шиян Тамара Іванівна вагітною не була.
Смаль Максим Петрович, якого було затримано на місці скоєння злочину, відмовився відповідати на будь-які запитання.
Липень 1994 року Харків — Ніжин
Жінка з кошиком винограду
(Кримінальне оповідання)
— Тепер ми підійдемо до найбільш оригінального і найбільш цінного експоната приватної колекції барона Таверне!
Екскурсанти скупчилися біля картини, єдиного експоната, який знаходився в наступній кімнаті. Макар зробив кілька спритних рухів і опинився в перших рядах глядачів. Жінка-екскурсант стала так, щоб усім було видно, і продовжила:
— Як ви бачите, це традиційний приклад живопису епохи Ренесансу. Картина ця цікава перш за все своєю історією. Англійський мистецтвознавець Герберт Кейтервіл дев’ять років тому взяв історію цієї картини за основу для науково-популярної праці «Нерозгадана таємниця Відродження», де виклав кілька версій появи цієї картини і спробував встановити її авторство. Праця, видана окремою книжкою, ось вона, мала певний резонанс у мистецькому світі, бо авторство «Жінки з кошиком винограду» й досі точно не встановлено. Дехто приписує її до ранніх робіт Маркантоніо Раймонді, інші переконані, що це — учнівські вправи Лоренцо Лотто, але найбільше обгрунтованих тверджень є про те, що полотно належить пензлю нідерландського художника
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлюбні ігрища жаб, Андрій Анатолійович Кокотюха», після закриття браузера.
