Вікторія Вецька - Закохай мене в себе , Вікторія Вецька

— Допоможеш мені зняти сукню? – підходжу до Максима спиною.

— Так звісно! – промовляє він.

Соромитися його я просто не бачу сенсу, адже він і так вже бачив мене голою. А самій буде трохи важко зняти цю сукню.

Максим

Сьогодні одна з моїх цілей досягнута! І я нарешті став чоловіком Миросі. Хоча вона думає це фіктивний шлюб, але для мене це все по-справжньому. Впевнений через деякий час вона і сама перестане так вважати. Дуже радий, що вона не кинула мене в такий момент. Хоча я думав, що вона відмовиться від даної пропозиції. Але сьогодні вона здивувала мене своїм зовнішнім виглядом, який я їй відправив, а потім розмовою з сестрою про її дитину. Не знав що Мирослава так любить дітей. Чомусь мені здавалося, що вона до них байдужа.

На днях я обов’язково всіх зберу в Соломії вдома і ми всі в чотирьох відсвяткуємо наше весілля. Тільки треба дочекатися поки цей Ілля поїде в відрядження. Не хочу щоб він своєю поведінкою псував мені, і всім іншим настрій.

Показавши будинок Миросі я мовчки йду до своєї кімнати. Де там знімаю з себе піджак з краваткою. І кладу це все на ліжко. Через декілька хвилин чую стукіт. Напевно це Мирослава прийшла перевірити, чи не гірші вона за мене апартаменти вибрала собі.

— Ти щось хотіла? – піднімаю запитально брову.

— Та так, зайшла перевірити, які в тебе тут апартаменти, – спокійно промовляє вона, окинувши мою тимчасову кімнату своїм поглядом.

— Не гірші за твої! Адже я знав, що ти вибереш спальню! – мило посміхаюся та відповідаю у відповідь.

Зовсім не спускаю з неї погляду, яка ж вона зараз гарна.

— Допоможеш мені зняти сукню? – запитує в мене Мирослава і підходить до мене.

— Так звісно! – промовляю лагідним голосом я, і протягую бігунець до низу.

Я думав як тільки я розщібну їй сукню вона піде. Та де там! Вона навіть не збиралася йти. Сівши на ліжку вона зняла туфлі із полегшенням видихнула. Я сів на ліжку і спостерігав за нею. Вона почала знімати сукню навіть не соромлячись мене. Це трохи здивувало, адже роздягалася вона при мені лише тільки коли була п’яна.

— А що я можу вдягнути на себе? – промовляє Мирослава стоячи переді мною в одній білизні.

— Я зараз принесу речі, які я для тебе придбав, – промовляю трохи охриплим голосом, сам не розумію чому він в мене такий. Напевно все через збудження, яке непереборною силою вирує в мені.

Коли через хвилин п’ять я заходжу до кімнати з пакетами одягу. Мирослави вже немає про те з ванної кімнати чується сум води. Я заношу пакети до неї в кімнату, а сам вирішив приготувати щось поїсти на вечір.

Через десять хвилин я встигаю приготувати лише яєчню, як до кухні в одному рушнику заходить Мирослава. Вона навмисно мене провокує! Чи як! В мене витримка не залізна.

— А вдягнутися перед тим не можна було? – запитую я, окинувши незадоволеним поглядом Мирославу.

— Вибач! Більше не буду тебе провокувати. Хоча...

— Хоча що? – запитально піднімаю брову і дивлюся пильним поглядом на неї.

— Нічого, я поп’ю води і вдягнуся!

На протязі десяти хвилин я ставлю на стіл те що приготував, і кличу Мирославу. Вона швидко приходить на кухню, і сідає за стіл. Бажає смачного і береться за поїдання їжі. Я у відповідь бажаю їй того ж і милуюся нею хоча б боковим зором.

Після вечері Мирослава дякує та йде швидко в свою кімнату, а я помивши посуд. Вирішую прийняти холодний душ, який взагалі не допомагає позбутися вульгарних думок. Тож перед сном думаю подивитися, якийсь бойовик. Я не фанат такого, але в такі моменти це хоч трохи мене відволіче від думок, що вирують в моїй душі.