Анітка Санніфео - Відшукати скарб, Анітка Санніфео

Розділ 22

Наступного ранку Олексій першим вибрався з тенту. Руора та Джоана ще спали. Він дивився на схід сонця, перші промені якого забарвили небо у ніжні відтінки жовто-гарячих та рожевих кольорів.

Дивно, як швидко все змінилося в його житті. Ця коротка подорож по Адару, по світу, про існування якого він навіть не підозрював, змусила його переглянути власні принципи та бажання, повністю змінила його світогляд та мрії. Лише кілька днів у новій реальності, а він вже не уявляє як буде жити далі без посмішки Руори, без цих дивних рослин, без магії, з якою ледь знайомий. Він відчув як серце скувало тугою. Рідний дім залишився надто далеко, наче в іншому житті. Але душа болить від думки про нього. Як зробити вибір та не помилитися? Несподіване кохання, пригоди та жага допомогти світу припинити війну та рідні, що залишилися поза зоною доступу.

Над скелями показалася чиясь тінь, а потім гігантський звір на високій швидкості спрямував прямо на Олексія.

Чоловік скрикнув від несподіванки та присів на траву, накривши голову руками.

– Ну чого ти волаєш? – раптом почув він хриплий голос за своєю спиною.

Обережно повернувшись Олексій побачив перед собою дракона синього кольору. Шпичаста шкіра виблискувала на сонці, крила були складені за спиною, а приплюснута невелика мордочка більш нагадувала зміїну.

Могутній звір дивився на нього жовтими очима ніби з осудом.

– Це ти зі мною розмовляєш? – вголос запитав Олексій.

– Я, – кивнув мордою дракон. – Вітаю на землях драконів, чужинцю!

– А, дякую, – проговорив Олексій.

– Елліоне, друже мій, доброго ранку, – почав Олексій голос Джоани та швидкі кроки.

За мить жінка обійняла звіра та чмокнула в морду.

– Я теж радий тебе бачити, Володарко! – пробасив дракон вже вголос.

– Дякую, що погодився допомогти нам.

– Я завжди до ваших послуг. А це ваш підопічний? – дракон схилив голову на бік, знову втупившись у чоловіка.

– Це Олексій. Потрапив до нас з Землі, – почала пояснювати Джоана.

– Зрозуміло. То це йому додому треба?

– Ми про це потім поговоримо, друже. Спочатку ми маємо знайти того, хто переховує артефакт влади.

– Я особисто готовий спопелили цього негідника, – буркнув дракон. – На жаль, ми давно не відчуваємо наш артефакт, втратили зв’язок з ним. Це сильний вплив чужої магії, проти якої наші сили надто слабкі.

– Я знаю, любий. Мені вартувало багатьох зусиль та поєднання кількох магічних фейських заклять, які використовували у давнини, щоб вийти на слід викрадача. Але ми вже близько до цілі. Маю надію, що він не встигне сховатися. Про цю операцію ще ніхто не знає, крім нас та моїх сина й чоловіка.

– Я не викажу таємниці, Джоано. Цей артефакт все-таки частина нашого племені та нашої магії. та мої брати перенесемо вас через гори, в долину, де починаються землі гномів.

– Дякую, друже.

– Збирайтесь. Часу не так вже й багато. Не будемо витрачати його на пусті балачки.

– Може, поснідаєш з нами? – запропонувала Джоана.

– Я вже поснідав, – задоволено муркнув дракон. – Повернуся за годинку.

 Звір змахнув крилами та попрямував до лісу.

– Вражає, чи не так? – усміхнулася жінка.

– Ще б пак, – погодився Олексій. – Я навіть не уявляв, що дракон настільки величезний!

– Він скоро повернеться, тому снідаємо швидко.

З тенту вийшла заспана Руора.

– Всім доброго ранку! Я щось пропустила?

– Доброго ранку, люба. Елліон вже прилітав, повернеться з братами за годинку.

– Ми полетімо на драконах? – скептично хмикнула дівчина.

– Це найкоротший шлях, і найбезпечніший.

– Боїшся літати? – підійшов до неї Олексій та ніжно чмокнув у щічку.

– Не знаю. Я раніше не літала.

– Серйозно? – здивувався чоловік.

– Чому тебе так дивує це? Ще скажи, що у вас на драконах літають…

– На драконах не літають, а ось на літаках цілком. Це такі великі машини, всередині яких зручні сидіння, – Олексій намагався пояснити жінкам, що таке літак та як він влаштований, але, схоже, вони дещо скептично сприйняли його розповідь, адже уявити такі машини було дуже складно.

– Тоді тобі ця подорож має сподобатися.

– Я вже не можу дочекатися, – поділився очікуваннями чоловік.

Насправді Олексій дуже хвилювався, адже одна справа подорожувати у комфортному салоні літака, а інша – верхи на драконах.

Елліон дійсно повернувся приблизно за годину разом із двома іншими драконами. На їхніх спинах були встановлені зручні крісла, тож побоювання Олексія вмить розвіялися – подорож на драконах теж буде зручною.

– Сідайте, – пробасив Елліон. – І не забудьте пристебнутися. Захисне закляття, що вбудоване у сидіння, вбереже вас від холодного вітру та перепаду тиску та температур під час перельоту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍