Велена Солнцева - Не можна вбити, Велена Солнцева

Частина 22

Настя

Дивне занепокоєння гризло зсередини, не даючи нормально заснути, хоча очі буквально злипалися. Створювалося відчуття, що з мене разом викачали всі сили, і залишили лежати вологою ганчірочкою. А мені так хотілося в душ і теплого ароматного чаю. Захар кудись пішов, і зараз я виразно відчувала що залишилася зовсім одна, або не зовсім, за внутрішніми відчуттями. Мені здавалося що хтось у темряві свердлить мене поглядом, не дає спокою. І взагалі що це за будинок такий, де навіть удень настільки темно, що хоч із ліхтариком ходи.

Під рукою щось пискнуло. Відкинувши ковдру побачила свого щура, який наполегливо щось верещав, вказуючи на двері.

-Що ти хочеш? - запитала вимогливо. - Говори розбірливо. Я знаю, ти можеш.

 Тварина зосередилася, я могла спостерігати важкий  процес мислення на мордочці, на якій відображалося похмуре невдоволення.

-Книжка.

Одразу ж після її слів почула крик сповнений болю, і задоволено киваючи мордочка додала:
-Хотів взяти.

Втому як рукою зняло, не завадило навіть відчуття чужого погляду та всі заборони Захара разом узяті. На швидку руку, аби як натягнувши плаття, корсет залишився лежати на стільці до кращих часів, поспішила туди звідки лунав стогін болю. Мене ніхто не намагався зупинити, та я взагалі нікого не зустріла дорогою, а ось біля бібліотеки, саме там я загубила свій гримуар, зібрався невеликий натовп. Батько Захара, сам Захар, і ще двоє незнайомих мені чоловіків, а один уже знайомий валявся на підлозі стискаючи в руці книгу, при цьому рука повільно тліла, поширюючи довкола задушливий запах горілої плоті.

-Залиш її. - у запалі крикнула і мимоволі привернула до себе увагу.

На мене дивилися всі, і всі з докором, а Захар ще й із роздратуванням.

-Він не може її кинути, це прокляття. Ніхто не може брати гримуар відьми, окрім її господині.

Я виразно бачила як вугілля пробирається все вище по тілу чоловіка, який корчився від болю.

-Що мені робити?

До мене вже було ступив високий статний чоловік з довгим чорним волоссям, забраним у хвіст, як Захар його випередив. Одним широким кроком подолав розділяючу нас відстань і різко смикнув на себе.

-Ти зараз підійдеш до нього і забереш книгу, після чого знайдеш там зцілюючий заговір і прочитаєш. Все ясно?

Роздратовано вирвала руку з міцного хвату, аж надто зарозуміло він поводився для того хто просить про допомогу. Нема чого на мене дивитися ніби це я у всьому винна. Частина моєї провини безсумнівно була, все ж я загубила книгу, але ж я не винна що цей дебіл її схопив. Очевидно він не найрозумніший член цієї сім'ї. Жалості до пораненого поменшало, підійшовши до чоловіка карбованим кроком, вирвала з його руки свою книжечку, яка обдала мене рівним теплом, а нахабнику, що посмів її взяти, наостанок дістався особливо потужний вогневий спалах, який обпалив частину волосся красеня. Хоча на мій погляд він був надто солодким і зніженим, а ще на мене пахнуло такою знайомою та рідною енергією. І звідки я могла це знати? Без поняття, просто відчувала що до мене повернулося щось рідне.

Швидко перегортаючи сторінки знайшла заговір на зцілення, там так і було написано "Зцілення того хто вчинив замах на чуже добро"

-Воду холодну принесіть.

Я ні до кого конкретно не зверталася, тому не бачила, хто саме поспішив виконати доручення. Але порцеляновий глечик зі студеною водою мені передав Захар, який дивився на мене похмурим поглядом, ніби чекав каверзи.

Почала поливати водою руку потерпілого, який завив ще голосніше, при цьому примовляючи:

-Вода студена, вода заговорена, змиє хвороби, прибере біль, нитка до нитки, шкіра до шкіри, вогонь до води. Зцілилися. - останнє слово практично викрикнула, відкинула глечик убік, не переймаючись його цілісністю і поклала обидві руки на рану. Я відчувала як долоні пульсуючи випускають холодне біле світло, яке жадібно його поглинала шкіра чоловіка, поступово знову набуваючи здорового відтінку. Почекавши поки пульсація в руках остаточно стихне, піднялася на ноги трохи похитнувшись. На мене уважно дивилися шість пар очей, включаючи хворого.

-Захар, скільки одиниць сили у твоєї відьми?

Він посміхнувся:

-Не вимірювали, вона з технічного світу.

До мене знову зробив крок довговолосий, жадібно буравлячи мене чорними глибоко посадженими очима. Його перехопив Захар, міцно стиснувши руку і не даючи підійти до мене ближче.

-Вона тільки моя, брате.

Значить ще один брат, численна в нього сім'я виявляється. Довговолосий смикнувся як від удару, і пильно подивився на Захара.

-Ти став мисливцем? - він це не сказав, а зневажливо виплюнув, відсмикуючи руку.

Я могла спостерігати, як витяглося обличчя батька блудного сина, а потім на його молодому обличчі розцвіла посмішка. Захар похмуро окинув усіх поглядом, але звернувся саме до батька.

-Навіть не думай.

Той тільки похитав головою.

-Хто б міг подумати що у нас в сім'ї з'явиться мисливець, та до того ж некромант з демонічним даром який уклав договір із відьмою. Воістину повороти долі неможливо передбачити.

Він голосно розсміявсяя, лякаючи таким реготом усіх привидів, які певно населяли цей величезний і похмурий будинок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍